На початку вересня 1919 року коли центр другого походу Антанти проти молодої республіки перемістився на Орловсько – Курський напрямок і створилася безпосередня загроза Москві, загін Попова  був перенаправлений під Орел, де наступали денікінці і перейменований в Червону – козачу кавалерійську бригаду. З 1957 року Федір Всеволодович на пенсії. Він цілком присвятив себе літературній роботі. В своїх мемуарних книжках «Оповідання про незабутнє», «Розгром денікінців під Орлом», «Герої Сиваша і Перекопу» та інших він веде хвилюючі розповіді про своїх бойових друзів, про тих хто в буремні роки з зброєю в руках відстоювали завоювання революції.

        В Пісках пам’ятають і тепло згадують Андрія Семеновича, одного з перших комсомольців двадцятих років, активного сількора, полум’яного оратора – доповідача на сільських зборах, режисера  драмгуртка художньої самодіяльності. Починаючи з роботи у виїзній редакції, він став журналістом. Успішно закінчив Українську сільськогосподарську академію й як вчений агроном давно вже очолює один з важливих відділів республіканської газети «Сільські Вісті».       Комсомолець – сількор. З того часу минуло понад півсторіччя. Вже Андрій Семенович був і на радянській і на партійній роботі, а зв’язку з комсомолом ніколи не поривав.

  Трудно було спіймати «гетьмана», він був хитрий, обережний і завбачливий. Довіряв лише своєму ад’ютантові Середі, який відав у нього розвідкою та ще дружині. Була в нього ще сестра, вчителька яка жила на одному хуторі поблизу Манжелії. І саме цей факт вирішив використати Верховський.

Через рік в 1921 році А.С. Троїцький був на активній комсомольській роботі в своєму рідному селі. А через п’ятдесят років йому урочисто вручили в Кемеровськім обкомі комсомолу Почесну грамоту. Сотні кілометрів сколисили тоді співробітники виїзної на правому і лівому березі Дніпра. Вісім місяців провели вони в селах Кременчуцького округу, допомагаючи первинним парторганізаціям і комітетам бідноти в проведенні колективізації і ліквідації куркулів як класу. Кременчук – Семенівна – Харків – Полтава – Кемерово, такий шлях його майже полу вікової журналістської діяльності.

 Часом злітаються в селі, не орлята, а орли, люди, які пройшли крізь буремні літа, збагачені практичним і жит­тєвим досвідом, з покритими сивиною скронями. Це ті, чия неспокійна юність гартувалась на світанку ра­дянської влади - солдати бо­йової ленінської гвардії, які створювали в селі перший комсомольський осередок, бо­ролися з контрреволюційни­ми бандами, куркулями, про­пагували перші декрети радянської влади. Зустрічаючись з односельчанами ветерани-комсомольці радіють тому, що прапор піднятий ними з гордістю несе нинішнє покоління.

В полум'ї революційної боротьби нового з старим гартувалася  неспо­кійна юність Андрія Троїцького. Комсомолець їде в село Піски, де згуртовує навколо себе мо­лодь і разом з іншими  товаришами створює перший комсомольський осе­редок. Потім його прізвище все часті­ше почало з'являтися на сторінках га­зети. Він став її активним кореспонден­том. Писав про діяльність сільської комсомолії, про боротьбу проти кур­кульства, про будівництво нового жит­тя.

 Мальовниче село Піски Полтавської області, Козельщинського району, розкинулось  понад стрімкою річкою Пслом. Його заснував Василь Петрович Капніст (батько поета Василя Васильовича Капніста), на землях «пожалуваних» йому царським указом від 15 червня 1743 року .  До Великої Жовтневої  соціалістичної революції кращі орні землі, луки і ліси навколо села належали поміщикам Меретинському, Кусковій, Цветаєвій, Бобру, куркулям  Гаврильцям, Долинським, Первакам та іншим. Бідність, голод, безправ'я штовхали селян на боротьбу з своїми гнобителями.

        З травня 1783 року Катери­на II видала указ, згідно з яким всі вільні українські се­ляни оголошувались кріпака­ми тих поміщиків, на чиїх зем­лях їх застав указ. Сповнений гніву,поет створює, гостру ан­тикріпосницьку поезію «Ода на  рабство».  В сільському історико - краєзнавчому музеї с.Обухівка, Миргородського району є відділ, в якому вже зібрано близько 50 експонатів, що розповідають про літературну творчість і трудову діяльність В. В. Кап­ніста.