Мальовниче село Піски Полтавської області, Козельщинського району,  розкинулось понад стрімкою річкою Пслом. Його заснував Василь Петрович Капніст (батько поета Василя Васильовича Капніста), на землях «пожалуваних» йому царським указом від 15 червня 1743 року .

  Старий центр Пісок був розташований раніше в поселенні Підварки,  яке виникло в 1У-У столітті до нашої ери на лівому березі Псла. Грецькі купці часто зупинялися на лівому березі річки варити їжу. Звідси і назва - Підварки.

  Під час революції 1905 року, в знак протесту проти жорстокої експлуатації  люди села Піски спалили садибу і скирти хліба кулака Шеремета.

  До  Жовтневої  революції 1917 року кращі орні землі, луки і ліси навколо села належали поміщикам Меретинському, Кусковій, Цветаєвій,  Бобру, куркулям  Гаврильцям, Долинським, Первакам та іншим.

  Багатії мали 1500 десятин, а на селянський двір припадало в середньому по одній-дві десятини.  Це в середньому, а загалом – третина пісківців не мала й сажня землі.

  На десять дворів була одна корова, на п’ять-одна конячина.  Податки на селян накладали непосильні, за несплату часто продавали з молотка жалюгідне майно.

  Бідність, голод, безправ'я штовхали селян на боротьбу з своїми гнобителями.    

  Глибокої осені 1917 року в Пісківській волості Козельщанського уїзду вста­новилась Радянська влада.  До складу волосного ревно­му ввійшли С. І. Паське­вич, бідняки й колишні фронтовики: Терентій Гирман, Федір Товстоп'ят, Анд­рій Тимошенко, Микола Рибка. Олександр Романко, Демид  Таратута, Дмитро  Руденко, Антон Кальницький, Роман Бардаченко, Степан Товстоп'ят, Захар Зіненко. Першим головою ревкому був Терентій Матвійович    Гирман, його заступником - Степан Демидович  Таратута.  

  У середині травня в на­ших місцях з'явився Федір Всеволодович Попов, який формував у селах Полтав­щини партизанський загін. У Пісках була створена бо­йова група партизан, коман­диром якої став Семен Іва­нович Паськевич. До групи увійшли Р.Г. Бардаченко, Т.Ю. Григоренко, Л.Д. Долинський, 3. П. Зіненко, А. Д.  Кальницький та інші.

  Високо оцінив Радянський уряд подвиги пісківців у ро­ки громадянської війни.  На честь 50-річчя Жовтневої революції  Указом Президії Верховної Ради СРСР на­городжені:   Орденом Леніна - Ф.В. Попов, Орденом Чер­воної Зірки - І.О. Верховський, медалями «За відвагу» - 3.П. Зіненко,  А.П. Тимошенко, О.Г. Романко.

  На базі сільського господарства створили колгосп   і назвали «Черво­ний партизан»,   на честь за­гиблих партизанів у роки громадянської війни. Пер­шим його головою став С.П. Литвиненко. На час засну­вання колгосп об'єднував 33 господарства. Колгосп мав міцну мате­ріальну базу. Однією з най­більших в районі була коне­ферма, молочнотоварна фер­ма, свиноферма. Першими членами колгос­пу стали: О.А. Корецька, П.П. Мусієнко, М.П. Паськевич.

  У роки тяжких випробу­вань,  коли фашисти напали на нашу Вітчизну,  разом з усім народом на захист своїх за­воювань  стали і наші пісківці. У короткий час   майже триста пісківців пішли й ря­ди Червоної армії. Двадцять сімей евакуювались у глибо­кий тил і там працювали для фронту. Переможний шлях пройшли старі кому­ністи: генерал-майор В.Г. Корецький, полковник А.Г. Рогізний, підполковник Д.Ф. Омеляненко, старший лейтенант М.М. Резнік, А.П. Тимошенко.  За зразкове виконання бо­йових завдань, доблесть і ге­роїзм, близько двохсот пісківців — солдатів і офіцерів Радянської Армії — удо­стоєні  урядових  нагород.

  Давно відгриміли громи Великої Вітчизняної війни.   Солдати-пісківці повернули­ся додому, знову стали до мирної праці.  Але не всі... 180 односель­чан у боях за Батьківщину, за її свободу і незалежність віддали найдорожче —своє життя. Та пам'ять про них, про їхні  героїчні подвиги ні­коли не померкне.

  У центрі Пісок високо в небо піднявся монумент Віч­ної слави. Це пам'ятник батькам, синам, братам і дочкам, друзям і близьким, які полягли смертю хороб­рих у битвах з ворогом. Це пам'ятник тим, чиї імена назавжди золотими буквами занесені до Книги вічної сла­ви, тим, хто ніколи не повер­неться додому. Кожного року 9 травня до могили воїнам приходять пісківці. Найкращі квіти лягають до підніжжя па­м'ятника...

  Відбудову села починали з руїн.   Коли під натиском Радянської Армії фашисти стали  ганебно  тікати, вони запалили  село, постріляли худобу, що забрали в кол­госпників, знищили увесь сільськогосподарський  ре­манент.  У селі залишилось декілька чудом вцілілих ко­рів та дві коняки. Але ро­ботящі  руки жителів  своєю  невтом­ною працею невпізнанно змі­нили вигляд села. Досить сказати, що в післявоєнні роки в короткий термін були збудовані тваринницькі ферми, тракторна бригада, будинок культури, магазини, сотні  будинків  для колгоспників.

  Багато води спливло від­тоді. Пішли з життя багато ветеранів громадянської і Вітчизняної воєн, колгосп реорганізовано, змінено загально-державну власність, приватизовано земельні наділи, значна частина молоді працює в місті, що в свою чергу привело до зменшення чисельністі жителів і тільки старожили знають іншу - до­жовтневу та довоєнну історію села.

  Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулися лугові трави та безмятежні поля. Село являється адміністративним центром Пісківської сільської Ради, в яку крім того, входять села Бутенки, Йосипівка і Книшівка. Вище за течією на відстані  4 км розташоване село Верхня Мануйлівка, нижче по течії на відстані в 4 км розташовано село Книшівка, на другім березі — село Манжелія (Глобинський район). Місцевість біля села заболочена, там багато зарослих озер: Орлове, Яма, Тянка, Тинкове, Буртовський заказник та інші.  Загальна жит­лова площа села   становить 15600 квадратних метрів, проживає в ньому 489 чоловік (в 1950 році проживало -1400ч.). Біля села Бутенки було виявлено скіфські захоронення VIII-VII вв. до н. е., де було знайдено бронзові речі кінського спорядження, стріли і залізні наконечники до стріл.            Такі тепер Піски. 

  Мета створення цього сайту,   це необхідність показати історію становлення  одного із невеликих але мальовничих сіл Полтавщини, донести спогади очевидців тих подій, розказати про їх герочне минуле.