Історична пам'ять - це той духовний місток, що єднає минуле й сучасне. Вона таїть у собі ще так багато нового й незвіданого, прилучаючись до якого і світ, і людей пізнаєш в оновленому, досі незнаному світлі.

На початку XX ст. внаслідок тяжких умов життя селянства та існування поруч з селянськими господарствами велико-поміщицьких маєтків посилюються селянські виступи і заворушення.  Головними причинами масового селянського руху  в Кременчуцькому повіті Полтавської губернії були кріпосницькі пережитки й зумовлене ними тяжке становище більшості селянства — поміщицьке землеволодіння,  малоземелля селян, відробітки й кабала, викупні платежі, численні податки й побори, повна політична безправність та ін

Коли в   травні 1918 року білогвардійці  i   німецькі окупантн увірвалися на землю України,  сільські активісти та бідняки пішли  в партизани і з гвинтівками в руках мужньо стали на захист своєї влади.   На репресії   карателів партизани відповідали відчутними ударами. 

 В Україні з початку 20-х років розгортається велика робота по ліквідації неписьменності. Це було пов´язано з тим, що єдиний перепис населення у 1897 р. показав, що в українських губерніях налічувалося лише 27,9% письменних. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність».

Війна обірвала мирне життя українського народу, завойоване кров'ю і роками напруженої праці. З перших днів війни більшість дорослого чоловічого населення пішли на фронт. Ті, хто залишався в селі, самовіддано трудилися, щоб зібравши врожай, дати більше продовольства для армії.

  Війна і окупація завдали величезних матеріальних збитків краю. Були зруйновані промисловість і сільське господарство, знищено житловий фонд у містах, перетворені в руїни заклади медицини, освіти, культури. На території  Полтавської області окупанти створили 48 таборів для полонених. 

24 лютого2016року, виповнилося 80 років людині, яку історія вже записала до когорти легендарних особистостей Полтавщини. У 1958 році закінчив Харківський державний університет імені В. Каразіна і весь час працював у Полтавській області. Вчитель і економіст за освітою та керівник і будівельник по життю, Борис Васильович Чичкало народився у Козельщинському районі, а працював фактично по всій області. П’ятнадцять років був заступником голови Полтавського облвиконкому, заступником голови Полтавської  обласної ради, начальником управління освіти облдержадміністрації. 

Виникло поселення Козельщина на півдні Переяславського князівства. Князівство не раз піддавалося грабіжницьким нападам з боку татарських орд і тюркських кочових племен, Золотої Орди і кримського ханства. Упродовж тривалого часу територія була мало заселеною, при цьому, сюди часто тікали кріпаки, які рятувалися від важкого феодального гніту українських та польських поміщиків. У цій місцевості в середині XVII століття у шляхтича Юрія Немирича були феодальні землеволодіння, а після 1658 - рангові і власні маєтності козацької старшини. П.С. Козельського (один з представників козацької старшини) в 1718 році надані були універсали на уряд наказного сотника - Кобеляцького. Почавши в Кобеляцької сотні службу, Козельський всілякими засобами намагався розширити власні земельні володіння. У другій половині вісімнадцятого століття виник населений пункт Козельщина. Тоді широко вироблялися заселення залежними людьми старшинсько-поміщицьких земель. Район свою назву отримав від прізвища Козельського - власника земель. 

Герб, Прапор та Гімн району є єдиною символікою, яка увіковічнює історичні цінності Козельщинського краю, його народні традиції, гостинність та працьовитість козельщан, їхню гордість за свій край. Звеличує любов до рідного  краю.
Порядок  застосування символіки  району. Символи району використовуються поряд з держав-ними в урочистих випадках при проведенні державних, національних та районних свят, при проведенні урочистих заходів.
Головне зображення Герба та Прапора району розміщується на будинку районної ради та районної адміністрації, в кабінетах голів та їхніх заступників, депутатській кімнаті, а також у залі проведення сесії районної ради.

 Козельщинський Різдвяно-Богородицький жіночий монастир веде свою історію з 80‑х років XIX століття.  У той час у селі Козельщині Кобеляцького повіту Пол­тавської губернії (нині смт. Козельщина Пол­тавської області), за 3,5 версти від залізничної станції Ганівка Харково‑Миколаївської (тепер Південної) залізниці, знаходився маєток графині С. М. Капніст, уродженої Остроградської — дочки видатного українського вченого‑математика, академіка Петербурзької та кількох іноземних академій наук М. В. Остроградського.  А маєток їй дістався за дарчим заповітом від останнього власни­ка Козельщини, кобеляцького повітового предводителя дворянства 40–50‑х років ХІХ століття П. І. Ковельського — ровесника її батька.

Про останні дні життя Марії Володимирівни Капніст, на честь видужання якої було засновано спершу маленьку каплицю, а пізніше й Козельщинський Різдвяно‑Богородицький монастир, удалося дізнатися з листів  священнослужителя О.Г. Введенського до монахині- матері Антонії — у миру Ніна Миколаївна Желтовська (учасниця Великої Вітчизняної війни), яка в повоєнні роки перебувала в Полтавському Хрестовоздвижен-ському монастирі. Тривалий час вона листувалася із священнослужителем, у свій час відомим і в Полтаві церковним та громадським діячем О. Г. Введенським. Він в останній період свого життя мешкав у місті Троїцьку Челябінської області, а в роки громадянської війни проживав у Одесі, де доля звела його з Марією Володимирівною Капніст.

 Теперішній райцентр Козельщина як поселення засноване в І чверті XVIII столітті наказним сотником Кобеляцької сотні П.Козельським. У II чверті XIX століття його нащадок П.І.Козельський - предводитель кобеляцького повітового дворянства, не маючи своїх дітей, передав у дар свій маєток графині Софії Михайлівні Капніст (дочці видатного вченого-математика М.Остроградського). Її чоловік В.І.Капніст - внук відомого поета та громадського діяча В.В.Капніста. Разом із маєтком та землями у спадок Капністам перейшла родова ікона Козельських - Божа Матір.