Історична пам'ять - це той духовний місток, що єднає минуле й сучасне. Вона таїть у собі ще так багато нового й незвіданого, прилучаючись до якого і світ, і людей пізнаєш в оновленому, досі незнаному світлі.

24 лютого2016року, виповнилося 80 років людині, яку історія вже записала до когорти легендарних особистостей Полтавщини. У 1958 році закінчив Харківський державний університет імені В. Каразіна і весь час працював у Полтавській області. Вчитель і економіст за освітою та керівник і будівельник по життю, Борис Васильович Чичкало народився у Козельщинському районі, а працював фактично по всій області. П’ятнадцять років був заступником голови Полтавського облвиконкому, заступником голови Полтавської  обласної ради, начальником управління освіти облдержадміністрації. 

Це було на початку весни 1918 року. Скористав­шись тяжким становищем Країни Рад, австро. німецькі війська, закликані буржуазно-націоналістичною Центральною радою, наче чорна хмара посува­лись на Україну. Цілий місяць з боями в Росію пробивався  12-й кінний корпус. В рідних селах на Полтавщині голова Військово-революційного комітету цього корпусу Федір Всеволодович Попов через місцевий революційний ак­тив залишав зброю: клинки, кулемети, патрони для озброєння червоних партизанів. Ф.В. Попов - наш земляк з Мануйлівки.

Творчість нашого талановитого земля­ка Івана Кириловича Дряпаченка - виз­начна сторінка в історії українського живопису, а його життя - прик­лад палкої відданості мистецтву, своєму народу. Він народився у селі Василівні на Полтавщині, де знаходився маєток графині Капніст, у якому був ключни­ком його батько Кирило Дряпаченко. Потяг до малювання відчув з дитячих літ.

  В період боротьби з денікінщиною Кремен­чуцький партизанський загін, при великій до­помозі кременчуцьких партійних і радян­ських органів, а також командування 14 Ар­мії, штаб якої розміщався в нашому місті, перетворився в крупне кавалерійське з'єднан­ня, громив білогвардійців в районі Кременчук – Хорол -  Золотоноша, аж до Чернігова. 

Не померкне у віках  слава про героїв гро­мадянської війни, що віддали своє життя за щастя народу, за владу Рад. Серед цих безсмертних ге­роїв почесне місце займають командири Червоної   Армії Се­мен Іванович Паськевич із се­ла Пісок, Леонтій Пилипович Геращенко із села Василівки. В бойовій     сім'ї       партизанів Кременчуцького   загону, в боротьбі з гетьманцями, німе­цькими окупантами, петлюрів­цями і денікінцями в 1918 - 1919 роках вони займали особ­ливе місце. 

...1920 рік був важким для молодої Країни Рад. На заході - білополяки, всередині респуб­ліки розгулювали куркульські банди, тероризуючи населення, вбиваючи активістів. В селах то­дішньої Кременчуцької губернії періодично з'являлись афіші, в яких самозваний отаман Лівобе­режної України Григорій Скирда закликав населення не коритись розпорядженням Радянської вла­ди, саботувати її заходи, попов­нювати банду «самостійників».

До Жовтневої революції я батракував у місцевого дя­ка Базилевича. Життя було собаче. І тому не раз хотів найнятись до іншого, хто б платив більше грошей. А де таких знайдеш, коли кожен хотів якомога менше запла­тити робочій людині за її працю. Інколи ж зовсім плат­ні не давали. За цілий рік заборгувався мені Базилевич. Хтозна, чим би все кінчилось, коли б не Великий Жовтень. Як тільки в Пісках встановилась Радян­ська влада, я звернувся за, допомогою до активіста Кос­тянтина Корецького. І лише після його втручання дяк ви­платив мені всю суму. 

1917 рік застав мене в Ру­мунії. Наша вій­ськова частина стояла в місті Окна. Коли до нас дійшла зві­стка про початок революцій н и х подій в Петро­граді і інших містах царської Ро­сії, всі солдати а один голос зая­вили: «Геть імпе­ріалістичну вій­ну! Мир народам!» і одразу почали роззброю­вати офіцерів. Був  створений революційний комітет, організатором якого стали Борисов і Локшин. За завданням партії їх було прислано в нашу частину для революційної роботи. До складу цього комітету увійшов і я. Мені доручили розповсюджувати серед солдат революційні листівки, які були привезені робітниками із Петрограда.

Семен Іванович Паськевич, Ро­ман Гнатовнч Бардаченко, Андрій Прокопович Тимошенко, Демид Степанович Таратута, Антон Дмит­рович Кальннцький, Федір Якимович Товстоп'ят, Захарій Павло­вич Зіненко... Для них, револю­ціонерів Пісківської волості, для цієї бідноти ленінська партія біль­шовиків була надихаючою силою, що вела трудящих України до повної перемоги над ворогами Радянськбї влади.