Коли почалася перша імперіалістична війна, двох синів забрали в армію. Семен ще раніше за­лишив рідне село і пішов шукати щастя до Ка­теринослава. Влаштувався працювати на завод. Але життя робітників було не легшим від селян­ського.

На заводі Семен Іванович подружився з рево­люційними робітниками, познайомився з револю­ційною літературою і згодом вступив у члени РСДРП.

Та зв'язку з рідним селом не поривав, Перед революцією часто приїздив у Піски з цінним ба­гажем — творами Леніна, прокламаціями, плака­тами, газетами. Не кінчав він вищих навчальних закладів, але саме життя озброїло його необхід­ними знаннями, і ними щедро ділився з одно­сельчанами. Розповідав про революційні настрої робітників,  про  назрівання  революції в  країні.

Особливо тісний зв'язок тримав Семен Івано­вич з Л.Ф.Геращенком, П.К. Корецьким, Р.І. Бардаченком, Д.А. Хоменком, які допомагали йому проводити революційну роботу на селі.

В Пісках живуть багато свідків тих незабутніх років, серед них молодший брат Семена Івано­вича - Степан Паськевич, один з перших голів Пісківського  ревкому  Захарій   Павлович   Зінченко, пенсіонери Степан Пилипович Литвиненко, Полікарп Петрович Корсун та інші. Вони з вели­кою любов'ю і пошаною згадують свого земляка - безстрашного партизана, вожака і організато­ра сільської бідноти на боротьбу за нове, щас­ливе життя.

- То було на початку 1917 року, - розповідає Степан Іванович Паськевич. - 3 міста приїхав брат Семен. Зібрав з півдесятка нас, підлітків, дав кожному по кілька листівок, наказав іти до церкви (в той день було якесь релігійне свято) і роздати їх селянам. Ми виконали його наказ. На другий день в Піски приїхав загін карателів. Цілий тиждень нікому в селі не було спокою. Шукали того, хто привіз листівки і літературу. Але так і не знайшли.

У період Лютневої буржуазно-демократичної революції Семен Іванович Паськевич вийшов з підпілля і ще більше активізував свою політичну діяльність. Буквально на другий день він органі­зував батраків і бідняків села Книшівки і з ре­волюційними піснями та червоним прапором при­йшов з ними в Піски. Виступаючи на багатолюд­ному мітингу, викривав гнилість царського само­державства і палко пропагував ленінську полі­тику.

В роки громадянської війни С.І. Паськевич завжди був на передньому краї боротьби за зміц­нення молодої Країни Рад. Він не тільки словом, а й особистим прикладом в партизанських заго­нах показував, як треба боротися з лютими во­рогами  трудового народу.

В травні 1918 року білогвардійські частини і німецькі окупанти стали наводняти Україну. Се­мен Іванович Паськевич разом з активом Пісків­ського волвиконкому іде в партизани і з зброєю в  руках  захищає завоювання Жовтня.

Пізніше Пісківські активісти вливаються в Кре­менчуцький партизанський загін і завдають уда­ру за ударом по ворожих військах. При вико­нанні одного з бойових завдань в районі станції Потоки Семен Іванович був поранений. Але не залишив партизанського загону, своїх бойових друзів...

В 1919 році армія Денікіна захопила Полтав­щину і вирушила на Курськ-Орел. Нависала за­гроза над столицею нашої Батьківщини - Моск­вою. В ті тяжкі для Батьківщини дні на заклик партії Семен Іванович Паськевич в складі Кре­менчуцького   партизанського   загону   відправляє­ться на боротьбу з Денікіним. Будучи команди­ром взводу кавалерійської бригади дев'ятої стрі­лецької дивізії, а потім командиром взводу Пер­шої кінної армії, Семен Іванович особистим при­кладом мобілізовував бійців на виконання бойо­вих завдань командування.

Повернувся С. І. Паськевич в рідне село в лю­тому 1920 року після тяжкого поранення під Ростовом-на-Дону. Очолив земельний відділ і партійну організацію Пісківського волвиконкому. З його ініціативи силами громадськості в селі спорудили літній театр «Червоний промінь». Зго­дом було створено клуб, бібліотеку та інші культурно-освітні  заклади.

За пропозицією вожака сільської бідноти Се­мена Івановича в селі були зосереджені в одно­му місці відібрані у місцевих поміщиків і кур­кульської верхівки тягло та сільськогосподарсь­кий інвентар. На базі цього організовується про­катна станція, послугами якої користуються селяни-бідняки.

Але життя було неспокійне. Раз-у-раз наліта­ли банди. Доводилося знову братися за зброю...

Не дожив до наших днів славний борець за Радянську владу Семен Іванович Паськевич. Його життя  обірвали  брудні  руки  бандита

Жаркий липневий день 1920 року. Все село виїхало на збирання врожаю. Семен Іванович працював на жатці. В цей час налетіли бандити, схопили улюбленця бідняків і повезли з собою. В селі Юрках вони по-звірячому розправились з патріотом молодої Радянської влади і тіло йо­го кинули в Псьол. Поглумилися вони і над йо­го дружиною Марією Павлівною...

Не ті тепер Піски, що були колись. Справа, за яку боровся Семен Іванович Паськевич, торже­ствує. Немовби в пам'ять про Семена Івановича і таких, як він, Пісківський колгосп носить ім'я «Червоний  партизан»,

Село електрифіковане і радіофіковане. А скіль­ки телевізійних антен на добротних будинках колгоспників! У Пісках є бібліотека з фондом 6000 книг, споруджено чудовий Будинок культу­ри з залом на 400 місць. Артіль щороку вироб­ляє і продає державі десятки тисяч пудів зерна, тисячі центнерів цукрових буряків, овочів, мо­лока, м'яса та іншої продукції рільництва і тва­ринництва. Село впевнено крокує вперед, в щасли­вий завтрашній день. Справу, за яку віддав жит­тя Семен Іванович Паськевич, продовжують його бойові друзі, діти, внуки.     

О. КОВАЛЕНКО,

Газета «Зоря Полтавщини», №137 від 13.06.1968 року