Білими  хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу,  а там зеленим килимом розкинулись лугові трави та безмятежні поля. В цьому селі на  Полтавщині народився Олексій Сергійович Корецький.  І хоч давно він полишив рідну домівку, він був і лишається для неї своїм Олексієм - гарним земляком, з яким приємно зустрітися і знову й знову повести розмову про наше життя.   Зараз йому за сімдесят. Скроні забілила сивина. Та і тепер у нього багато друзів. І хоч живуть вони в різних містах і селах нашої  країни, їм не заважає відстань. Вони листуються, дякують за подвиг здійснений в роки війни, бажають здоров’я, щастя, діляться думками, радяться.

 77-річна Н.П. Кравець з Ленінграда, колишня медична сестра повідомляє: «У мене сьогодні радісний день – народився другий правнук». Дев’ятикласниця Таня Феліпєва з Сочі пише про свою мрію стати льотчицею «Як ви дивитеся на мій вибір?» , - запитує. «Схвально. Добре бути льотчиком. Не зраджуй мрії».

   У такому ж віці, як Таня почав думати про небо і сам.   Навчався тоді у технікумі. Пізніше закінчив артилерійську школу в Полтаві. Наближався до кінця срок військової служби, коли пролунав заклик: «Комсомольці дамо країні 250 тисяч льотчиків». Любивший над усе небо, Олексій вступив до Херсонської льотної школи і відтоді не розлучався з авіацією. Працював інструктором, а з роком начальником навчально – льотного відділу Дніпропетровського аероклубу. В роки бурного розвитку повітряного спорту поїхав в Крим, в знамените тепер Фланерське. Оволодів всіма видами планерів в школі створеній Сергієм Павловичем Корольовим. В числі кращих був запрошений на зліт в Москву, зустрічався з видатними конструкторами, знайомився з чемпіонами.

  Він був льотчиком цивільної авіації. І коли грянув сорок перший, його так і залишили в школі для підготовки льотчиків. Та Олексій рвався на фронт, писав рапорти, вимагав. І ось 645-й полк легкої бомбардувальної авіації. Бої за Сталінград…   

 Одного разу його літак «ПО-2» підбила ворожа зенітка,  а самого Олексія Сергійовича поранило. Зібравши всі сили , напруживши волю, він зумів провести машину на аеродром. Літак сів на полі з багатьма кульовими і осколочними пробоїнами, з пошкодженим маслобаком, відбитим колесом.

  Після цього випадку бойові товариші  не називали    Олексія інакше як «щасливчик». Але  то було не сліпе визнання, а сплав досконалого знання своєї машини, сміливості, мужності і витримки.

  334  бойових  вильотів здійснив  Олексій Корецький,   знищив десятки складів, гармат і автомашин ворога перш ніж попрощався з маленьким «ПО-2» і сів за штурвал грізного «Іл-2»,

 Особливо відзначився Олексій в боях на підступах до фашистської столиці. Будучи заступником командира ескадри, він часто водив на завдання літаки. На його рахунок записано багато вдалих операцій в районі Зельцова і Одера. Та саме пам’ятний для нього епізод війни, не зв’язаний з безпосередньо  роботою» льотчика штурмовика. 

  Того разу наказ вилітати прийшов прямо із штабу дивізії. Необхідно було провести оперо-зьомки Штеттіна.

  Уже два екіпажа із полка дивізії не вернулися з бойового завдання. Тепер вибір випав на Корецького. Вся складність польоту в тому, що фотографування вимагало точної витримки швидкості, висоти і напрямку польоту. Коли засічуть зенітки і винищувачі петляти і змінювати курс не можна.

 Штурмовик винирнув із-за хмар і появився над містом з німецької сторони: великий гак довелося зробити Олексію Сергійовичу, щоб обминути ворога. Три четверті території з висоти 800-метрів Корецький від знімав без єдиного вистрілу з землі. І тільки потім почалося. Здавалося всі зенітні гармати націлилися на одинокий по всьому небу літак. Але він жив недоступним ще кілька хвилин, а потім пірнув до землі. Винищувачам що кинулися вдогонку, вдалося наздогнати його по ту сторону фронту. Та там були вже свої і Корецький не задумуючись різонув у ріллю: зламав машину але врятував фотозйомки…

  Про бойові справи Олексія можна багато розповідати. Та , мабуть краще характеристика вписана в рядки архівних документів.

   Ось кілька рядків з нагородного листа:

 «Корецький Олексій Сергійович, 1918 року народження, старший лейтенант 33-го гвардійського штурмового авіаполку, член ВКП(б) з 1942 року, нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної Війни 1-го ступеня, медалями…

 Після останньої нагороди здійснив 46 бойових вильотів, показав виняткові зразки мужності і відваги. За 84  бойових вильотів знищив: літаків – 1, автомашин з вантажами - 46, танків - 8, повозок - 40, коней -40, складів з боєприпасами - 2, паровозів -1,  бронетранспортерів - 4, залізничних вагонів -16, гармат -32, солдат і офіцерів – до270, зруйнував приміщень і будов – до 30, викликав вибухів великої сили - 6, створив вогнищ пожеж – 12, знищив у групі 5 мостів і переправ».  

  Свій бойовий шлях Корецький закінчив у Берліні.   За війну він здійснив 428, бойових вильотів, перебуваючи в повітрі 1634 години 15 хвилин. Останній раз піднявся в небо в 1950 році на навчально-тренувальному літаку Богодухівського аероклубу ДТСААФ.

 Промисловий Харків, який у війну льотчик бачив з повітря, коли штурмував позиції ворога, прийняв його як рідного сина.

 Нині гвардії капітан Корецький на заслуженому відпочинку, але він бажаний гість у школах, цехах багатьох підприємств міста Харкова і звичайно на електромеханічному заводі де він працював двадцять п’ять післявоєнних років. 

        с.Піски, 15.04.1978 року 

                                                                                                    А.Ф. Омельяненко, сількор