Перші свої рейди розвідник Петро Сивокінь почав на Угорській землі. Туман чи дощ, сипав лапатий сніг чи дошкуляли морози, йшов він у глибокий тил ворога. Через хащі та яри, повз ворожу варту прослизав в села, зайняті фашистами. Усе його цікавило: колони танків і бронетранспортерів, цистерни з пальним, розташування гітлерівців.  Цього разу шлях Петра лежав через висоти Австрії. Тоді вже пахло весною. Справжньою весною. На схилах гір гріли свої ніжні пелюстки перші проліски. Та спробуй доступитися до них. Шлях перегородили невеликі але сильні гарнізони. Багато полягло наших бійців, а взяти висоту так і не змогли.  Сивокіню доручили прокласти маршрут для групи розвідників. Командир розвід взводу підкликав його і сказав: «Візьми з собою нашого нового бійця. Його звуть Федір. Завдання розвідати гірські стежки, засікти вогневі точки противника».

 І от двоє вирушили в путь. Весна рано розмила гірські стежки і вони стали слизькими, небезпечними. На вершину піднялися непомітно густим сосняком, потім поповзли звивистою стежкою і дісталися ворожих укріплень. Зорі вже почали поволі згасати, коли відважні розвідники закінчили наносити на карту вогневі точки. Але назад повзти ще важче. Над головами загули кулі, часто зачвакали міни, здійнялися стовпи землі. Ризикувати небезпечно, можуть накрити. Краще вже там почекати в розбитім окопі.

 Вщухло все несподівано. Три німці в окопі безпечно уминали тушонку, а коли оговталися Петро накрив першого: «Не так просто накрив. Борюкався з німцем. Сильним гад попався! Ударом кулака в обличчя зуб вибив. Та удержав. Федір допоміг скрутити. Двох інших до господа бога відправили»

 А фашисти вже збагнули, що діється в нейтральній зоні. Освітили поле ракетами. Вогонь відкрили по окопу з кулеметів. Та було пізно . В штабі допитали здорового катюгу. Оказався розвідником і був добре обізнаний в усіх подробицях фашистської оборони.

 В той день наша артилерія влучно накрила всі основні вогневі точки ворога. Висота була взята. А далі шлях на Відень.

  Бригада готувалася до останнього наступу в Чехословаччині. Здавалося в повітрі вже пахло перемогою. А есесівці ще трималися, озвірілі, люті. Хто допоможе бригаді ціною невеликих жертв подолати ворога? І знову погодився Петро Сивокінь. Він з товаришами підкрався до кулеметного гізда, коли почув кроки ліворуч. Хтось наближався до них. Підпустивши фашиста до траншеї, Сивокінь метнув гранату і вона вибухнула позаду дезорієнтованого ворога. Поки він озирався, розвідник уже повис у нього на шиї. А хлопці ще й кулеметне гніздо знищили.

 В штабі бригади Сивокіня привітали. Він знову привів фашистського майора який дав надзвичайно важливі показання.

  Після Перемоги гвардії сержант Сивокінь повернувся в рідне село Піски. Бувший розвідник, відчепивши від гімнастерки бойові ордени і медалі, сів за кермо трактора. Орав, сіяв, молотив хліб і знову орав. Працював помічником бригадира тракторної бригади, а нині один із кращих комбайнерів колгоспу Червоний партизан. Лише минулого літа Сивокінь приплюсував до свого рахунку 600 га скошеного хліба. Його як кращого хлібороба правління не раз нагороджувало грамотами, грошовими преміями, цінними подарунками. В 1967 році він був нагороджений туристичною путівкою по містах Радянського Союзу.

             с.Піски, 29.06.1979 року

А.Омеляненко, сількор.