З вуглиною в руці Іванько  підійшов до стайні. Кілька разів провів по стіні - вийшла кінська голова, потім шия, тулуб…    - Що ти робиш, шибенику? Ось я батькові скажу! - крикнув хтось від панської контори. Хлоп­ця — як вітром здуло.    Не раз йому перепадало за це від бать­ка, адже той був людиною залеж­ною, служив ключником у Василевській економії графа Капніста, що побіля Козельщини на Полтав­щині. Найдужче батько покарає хлопця, коли графиня поскаржи­лась, що залишила в саду незакінчену картину, а Іванько натрапив на неї і мов зачарований, провів пензлем кілька разів по полотну, змішав фарби. Згодом з несподіваної граф­ської ласки хлопця послали у Ки­ївську рисувальну школу, де він успішно провчився під керівництвом - відомого українського жи­вописця М. Пимоненка чотири ро­ки. Потім - Московське училище живопису, скульптури і архітекту­ри. Де його наставником був російський художник В. Сєров. Нарешті 1903 року Іван Кирилович Дряпаченко, нащадок селянииа-кріпака, потрапив до Петербурзької Академії художеств. Тут його навчали І. Рєпін, П. Чистяков, інші майстри. Справи йшли добре. Дипломна робота І. Дряпаченка «Соломея» дістала схвальну оцінку журі. 1911 року він закінчив Академію худо­жеств і два роки після того підви­щував свою майстерність в Італії.

   З 1907 по 1917 рік на учнівських і звітних виставках художник пока­зав понад 80 картин і етюдів, се­ред них - «Падіння великого князівства Нижньогородського», портрети батька і відомої поль­ської співачки В. Кавецької, «На­зустріч вечорові», «Парася», «Дів­чина з волошками», «Ярмарок» та інші.

   На початку першої світової вій­ни І. Дряпаченка мобілізували. Він увійшов до складу особливого за­гону при штабі Південно-Західного фронту, працював над замов­леннями командування - писав портрети георгіївських кавалерів, робив зарисовки військового по­буту. Проте командуванню не спо­добались близькі стосунки Дряпа­ченка з місцевим галицьким насе­ленням, і художника переводять на Турецький фронт. З наступаю­чими російськими військами він дійшов до Трапезунда, роблячи зарисовки фронтового життя, боїв, походів.

   Як тільки розпочалась грома­дянська війна, І. Дряпаченко по­вернувся в рідну Василівку. Слід додати, що в 1905 році він брав активну участь у революційних по­діях в рідному краї. Тоді худож­ник був заарештований і сидів у кременчуцькій в'язниці.

   «В роки громадянської війни він ходив від села до села і малював декорації для сільських самодіяль­них театрів», - згадує україн­ський письменник Дмитро Коса­рик,  що  добре  знав  художника. Чи випадково листа, уривок з якого ми навели, Д. Косарик на­писав сама в с. Нові Санжари Пол­тавської області? Виявляється, ні. Тут, на вулиці Фрунзе, 43, мешкає пенсіонер А. Терещенко, який 50 років тому, бувши молодим вчи­телем і відчуваючи потяг до малювання, неодноразово зустрічав­ся з І. Дряпаченком і в Козельщині, і у Василівці. Художник до­поміг молодому вчителю оволоді­ти рисунком, підказував теми кар­тин. Відтоді кожну вільну хвили­ну А. Терещенко віддає любимій справі - бере етюдник і йде «на натуру». Він брав участь в облас­них художніх виставках, де його полотна дістали схвальну оцінку.

  А. Терещенко закінчує книгу про І. Дряпаченка. Вона буде ілю­стрована знайденими документа­ми, репродукціями відшуканих картин живописця, невідомого ши­рокій мистецькій громадськості. Автор листується з багатьма му­зеями країни, одержує поради, ре­комендації і допомогу від науков­ців Москви, Ленінграда, Києва, від Полтавського історико-краєзнавчого музею.

   «Ваш матеріал про українського художника І. К. Дряпаченка схва­лений до друку і буде використа­ний», - пише А. Терещенку ре­дактор багатотомного видання «Художники народов СССР» член-кореспондент Академії Художеств О.Федоров-Давидов. Понад п'ять років А. Терещенко віддав пошукам. Він виявив, що І.Дряпаченко написав багато картин і за радянської дійсності (помер у 1936 р.). До кращих належать полотна «На буряках», «Перший комбайн», «Хліб», «Сінокіс». Пошуки тривають.

Микола Вялик, заступник редактора  Ново-Санжарської  районної   газети

 «Червоний прапор» на Полтавщині, «Культура і життя» №12, від08.02.1968 року