Показано материалов: 1-5
Історична пам'ять - це той духовний місток, що єднає минуле й сучасне. Вона таїть у собі ще так багато нового й незвіданого, прилучаючись до якого і світ, і людей пізнаєш в оновленому, досі незнаному світлі. |
Но облик села в послевоенные годы все больше и больше меняется. Вместо бывшего глинобитного ветхого помещения земской четырехлетней школы выросло светлое и просторное здание школы-восьмилетки. Красив и уютен сельмаг. Гордость села — замечательное здание колхозного Дома культуры. Мы, первые комсомольцы, когда-то приспосабливали под театр конюшню имения князя Остроградского. Теперь в Доме культуры есть где развернуться. Сюда приезжают и артисты Полтавского областного театра, и писатели на дружеские встречи. В организации таких вечеров много помогает профессор Федор Всеволодович Попов, персональный пенсионер, уроженец села Мануйловки. Его перу принадлежат книги «Рассказ о незабываемом», «Разгром деникинцев под Орлом», «Разгром Врангеля». Сейчас он работает над повестью о Маршале Советского Союза Егорове. |
В Пісках пам’ятають і тепло згадують Андрія Семеновича, одного з перших комсомольців двадцятих років, активного сількора, полум’яного оратора – доповідача на сільських зборах, режисера драмгуртка художньої самодіяльності. Починаючи з роботи у виїзній редакції, він став журналістом. Успішно закінчив Українську сільськогосподарську академію й як вчений агроном давно вже очолює один з важливих відділів республіканської газети «Сільські Вісті». Комсомолець – сількор. З того часу минуло понад півсторіччя. Вже Андрій Семенович був і на радянській і на партійній роботі, а зв’язку з комсомолом ніколи не поривав. |
Мальовниче село Піски Полтавської області, Козельщинського району, розкинулось понад стрімкою річкою Пслом. Його заснував Василь Петрович Капніст (батько поета Василя Васильовича Капніста), на землях «пожалуваних» йому царським указом від 15 червня 1743 року . До Великої Жовтневої соціалістичної революції кращі орні землі, луки і ліси навколо села належали поміщикам Меретинському, Кусковій, Цветаєвій, Бобру, куркулям Гаврильцям, Долинським, Первакам та іншим. Бідність, голод, безправ'я штовхали селян на боротьбу з своїми гнобителями. На базі сільського господарства села створили колгосп і назвали «Червоний партизан», на честь загиблих партизанів у роки громадянської війни.
У роки тяжких випробувань, коли фашисти напали на нашу Вітчизну, разом з усім народом на захист стали і пісківці.
У центрі Пісок високо в небо піднявся монумент Вічної слави. Це пам'ятник батькам, синам, братам і дочкам, друзям і близьким, які полягли смертю хоробрих у битвах з ворогом.
....Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулися лугові трави та безмятежні поля. Село являється адміністративним центром Пісківської сільської Ради, в яку крім того, входять села Бутенки, Йосипівка і Книшівка. Біля села Бутенки було виявлено скіфські захоронення VIII-VII вв. до н. е., де було знайдено бронзові речі кінського спорядження, стріли і залізні наконечники до стріл. Такі тепер Піски. |
З травня 1783 року Катерина II видала указ, згідно з яким всі вільні українські селяни оголошувались кріпаками тих поміщиків, на чиїх землях їх застав указ. Сповнений гніву,поет створює, гостру антикріпосницьку поезію «Ода на рабство». В сільському історико - краєзнавчому музеї с.Обухівка, Миргородського району є відділ, в якому вже зібрано близько 50 експонатів, що розповідають про літературну творчість і трудову діяльність В. В. Капніста. |