Так, вступить він в комсомол в січні тисяча дев’ятсот двадцятого.  Через рік він уже був на активній комсомольській роботі в своєму рідному селі. А через п’ятдесят років йому урочисто вручили в Кемеровськім обкомі комсомолу Почесну грамоту, текст якої говорить: «Центральний Комітет ВЛКСМ нагороджує    Троїцького Андрія Семеновича, замісника голови Кемеровської міської Ради ветеранів партії і комсомолу – за велику і плодотворну роботу по Комуністичному вихованні молоді і в зв’язку з 50-річчям активної діяльності в рядах ВЛКСМ. Москва. 1 червня 1971 року»  В нашому селі і понині зберігається приміщення бувшої церковно-приходської школи. Волревком передав його в 1921 році комсомольцям, а ті відремонтували своїми силами і відкрили в нім комсомольський клуб.  Ровесники Андрія Семеновича часто згадують, як в цім клубі де він керував, кипіла робота і била ключем.

  «Слухали: Про збір добровільних пожертвувань для голодуючих дітей, при бувших до нас із Поволжя.

  Постановили:Всім комсомольцям негайно піти по дворах з політичним роз’ясненням    і зібрані продукти здати в дитбудинок». Зібрали і здали.

 Драмгурток ставить революційну п’єсу. Режисер – А. Троцький. Квитки на виставу платні натурою: вузлик пшона або п’ять штук яєць. З виставою їздили в сусідні села: Мануйлівку, Василівку, Манжелію, Олександрівку. Вся виручка в дитбудинок.

 Комсомольський клуб – штаб по ліквідації неграмотності. Тут активно працюють разом з комсомольцями вчителі: Дар’я Василівна Павлик, Олена Михайлівна Первак, агроном Роман Митрофанович Таран. Начальник штабу – А. Троїцький.

 «…Заслухавши доповідь тов.. Троїцького А.С. про міжнародне положення, а так же про забезпечення школи паливом на зиму, Пісківські сільські збори громади ухвалюють: перше – вітати політику рідної Радянської влади направлену на зміцнення міжнародного положення нашої країни; друге – негайно завезти солому на шкільне подвір’я і повідомити в уїзд, що ми берем опалення школи на своє забезпечення».

 На таких же багатолюдних сільських зборах 1923 року було винесено ухвалу: «Обрати від Пісківської сільради делегатом на Першу Всесоюзну сільськогосподарську виставку в Москву комсомольського вожака і активного сількора Андрія Семеновича Троїцького».

 Ні, ця кандидатура не була подана зверху. Її висунув для обговорення  всіма шанований в нашому селі селянин, активний учасник революції 1905 року, Антон Дмитрович Кальницький. І всі одноголосно піддержали цю пропозицію. В умовах широкої радянської демократії, заслужити таку глибоку повагу і довіру народу – для комсомольця велика шана.

 Осінню 1923 року Кременчуцький окружком КПБУ затверджує журналіста А.С. Троїцького редактором окружної виїзної газети «Радянський селянин».

 Сотні кілометрів сколисили тоді співробітники виїзної на правому і лівому березі Дніпра. Вісім місяців провели вони в селах Кременчуцького округу, допомагаючи первинним парторганізаціям і комітетам бідноти в проведенні колективізації і ліквідації куркулів як класу.

 Видно кріпко била в ціль газета, коли класові вороги неодноразово замахувалися на її працівників і на печатну плоску  машинку, питаючись знищити її в полум’ї пожежі.

  На засіданні бюро Семенівського райкому партії обговорюють про хід хлібозаготівлі. І раптом телефонний дзвінок. Секретар райкому бере трубку, уважно слухає які то торопливі повідомлення, лице збентежене: «Я вас пойняв. Це нагла кулацька провокація. Ніяких адміністративних мір не приймати, через годину до вас прибудуть товариші з райкому».

  Поклав трубку і до членів бюро:    «Дзвонив голова сільради Вещинський. В Веселім Подолі захопили секретаря партячейки  Степашко і заперли в амбарі з хлібом, Погрожують розправитися. Баритися неможна. Я пропоную зараз же послати в Веселий Поділ членів бюро редакції районної газети Троїцького і кандидата в члени бюро начальника райвідділу міліції товариша Михайлюту. З обставинами там необхідно розібратись по партійному. Це явно куркульська провокація.

 Ми швидко осідлали коней, сунули в кармани пістолети і на рисях поскакали до  місця призначення, обговорюючи по ходу план своїх дій, - згадує Андрій Семенови. На площі біля крамниці сільпо повно народу, багато п’яних. Коней ми оставили подальше, а самі в товпу: «Добрий день товариші!» у відповідь дехто процідив: «Добрий день, з чим приїхали?»  не успіли ми відповісти на це питання, як із товпи до мене протиснулася яка то жінка, рвонула рукою за ворітник мого нового плаща – реглан і роз пахнувши його крикнула ошаленіло: «Тягніть їх обох в каталажку!». Я побліднув, Михайлюта схопився за пістолет. «Спокійно, Микола Петровичу, це ще терпимо». Взагалі так. Ключі від амбарів ми одержали. Секретаря партячейки із заточення визволили(хоч до нашого приїзду його успіли нагодувати пшеничним зерном. Провели там же на площі загальні збори селян, пообіцяв розібратися з причиною виникнення конфлікту (все виникло як буд то із-за неправильного вилучення хліба у одного із заможних господарів). До вечора в селі як буд то все стихло, уляглось. А вночі нас обстріляли. Біля колодязя у дворі голови колгоспу. Вночі довелося зібрати всіх комуністів, комсомольців, актив комнезаму і знешкодили куркульську банду (батько, два сина та їх спільників). Це була осінь 1930 року. Кременчук – Семенівна – Харків – Полтава – Кемерово, такий шлях його майже полу вікової журналістської діяльності. 

 І де б не був Андрій Семенович він скрізь залишався скрізь залишався масовиком, тісно зв’язаним з народом, особливо з молоддю, черпаючи силу  в цьому зв’язку і залишаючись в душі вічно молодим.

А. Омельяненко,    сількор,    с.Піски

ветеран Великої  Вітчизняної війни.