Розлітаються орлята... Так говорять і про комсомольців  пісківців, які полишили домівку і торують шляхи-дороги життєві.  Та як би там не було, вони не забувають про рідний по­ріг, бо через роки пронесли мудрий батьківський заповіт: бути гідними продовжувача­ми тих справ, які не заверши­ли їх попередники.  Часом злітаються в селі, не орлята, а орли, люди, які пройшли крізь буремні літа, збагачені практичним і жит­тєвим досвідом, з покритими сивиною скронями. Це — кан­дидат історичних наук  О. А. Бородин, член спілки журна­лістів СРСР  А.С. Троїцький,  генерал-майор у відставці В. Г. Корецький та інші.  Це ті, чия неспокійна юність гартувалась на світанку ра­дянської влади—солдати бо­йової ленінської гвардії, які створювали в селі перший комсомольський осередок, бо­ролися з контрреволюційни­ми бандами, куркулями, про­пагували перші декрети радянської влади.

 Часто вони влаштовують у рідному селі лекції, бесіди. Затамувавши подих, слухають ветеранів комсомолії  юнаки і дівчата.

 ...1920 рік. Бій триває уже восьму годину. У бандитів більше сотні багнетів і ескад­рон кавалерії. їм протистоїть чонівський загін, очолюваний І. П. Верховським.

  Закріпившись на вершині гори,   червоноармійці зуміли не тільки відбити    багато чисельні атаки противника, алей заставити бандитів відсту­пити.

 Захопивши з самого почат­ку двох продармійців, банди­ти всяко глумилися  над ними. Одному вирізали на спині п’ятикутну зірку, а сімнадця­тирічному Кіндрату Самойленко шаблею відрубали вуха і викололи очі.  Все наполя­гали: «Відмовся від своїх пе­реконань»...

  Та не діждались. Ось таки­ми вони й залишилися в пам'яті.

 ...Комсомольські збори тривали  п'ять хвилин.   Слухали: «Про негайну допомогу голодуючим дітям Поволжя». Постановили: «Провести збір добровільних пожертвувань серед бідняцько-середняцько­го населення. Всі продукти і речі здати в організований дитбудинок».

 Ідуть, бувало, комсомольці з поля та обов'язково затри­маються біля огорожі дитбу­динку. А звідти линуть дзвін­кі дитячі голоси:

 «Вышли мы  все из народа, дети  семьи  трудовой, братский союз и свобода— вот наш девиз боевой…»

 Радісно було в них на ду­ші, адже той спів був свідченням їхнього піклування про дітей із Поволжя.

  В селі Пісках в 1921 році налічувалося  лише   17   комсомольців.  Нині в колгоспі «Червоний     партизан»—42. Всі вони працюють на важ­ливих ділянках колгоспного виробництва.

 Є про що розповісти ком­сомольцям своїм батькам, дідам. Самовідданою, сумлін­ною працею завоювали добру славу механізатори Іван Долинський, Іван Сидоренко, ча­бани Марія Котляревська і Катерина Операйло, фура­жир Микола Різник. 

 Зустрічаючись з односельчанами ветерани-комсомольці радіють тому, що прапор піднятий ними з гордістю несе нинішнє покоління.

Омельяненко  А.Ф.  сількор,

газета Радянське село №128   від 29.10.1968 року