Головна » Статті » З ІСТОРІЇ СЕЛА ПІСКИ » ФАКТИ З ЖИТТЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ

ЧЕРВОНИЙ ПРОФЕСОР

По колючій стер­ні, пощипуючи прив'ялу   берізку,   пересувається отара овець. За    нею    не    кваплячись іде молодий пастух Одягнений він у сіру, випрану дощами   і   вигладжену   степовим   вітром свиту, на голові солом'яний бриль і, як звичайно, босий. Черевики   одягати ще рано, от коли   випаде перший сніг - тоді і взуванка потрібна... А над степом все летять і летять журавлині ключі. Якби впала пір'їна з журавлиного крила. Ка­жуть, на щастя та знахідка... Замислився пастух, за­журився - не помітив, як на шляху появились верхівці на розпашілих конях. Підняв голову, придивився. Може, знову банда? Ні, свої будьонівки, червоні зірки... Попереду червоноармієць в лискучій шкірянці, з перебинтованою голо­вою.

- Друже, - попросив. - чи нема в тебе води? Хоча б краплю...

Хлопець дістав з полот­няної торбинки пляшку з молоком, подав поранено­му:

- Пийте!

Той узяв пляшку, на­пився.

- Спасибі!

Потім витяг а сумки невелику книжку, запитав пастуха:

- Як тебе звати?

- Олексій

- А прізвище?

- Бородін.

- Хочу тобі, товаришу Бородін, книжку на згад­ку подарувати. Прочита­єш і згадаєш Олексія Воронцова. Спасибі тобі за молоко, друже!..

Надвечір. коли вже добре стемніло, хлопець погнав отару додому. На подвір'ї стояли розсідла­ні коні, біля них пора­лись червоноармійці, чис­тили, годували, напували

- Добрий вечір, - по­чув Олексій знайомий голос. - Ось ми й знову зустрілись!

Поряд стояв червоноармієць з забинтованою го­ловою

- Що, Олексію, прочитав книжку?

- Ні...

- Чому? То цікава книжка. Про нашу робітничу та селянську долю в ній розповідається.

- Як же   я її прочитаю, коли неграмотний?

Червоноармієць щось записав у блокноті, озвався задумливо:

- Нічого, Олексію скоро будеш вчитись! Це я тобі обіцяю напевне! А книжку, яку я тобі подарував, прочитай обов'язково!..

Незабаром    і   справді прибула в село Піски вчителька Одарка Василівна Романко. Весела,   жвава, непосидюча вона в перший же день свого приїзду заходилася переписувати всіх наймитів та наймичок, попереджала господарів:

- Будуть ходити в лікнеп. Є таке розпорядження! Хто заважатиме - платитиме штраф!...

Тепер Бородін щовечора поспішав у школу. Наука захопила його,  не давала спокою. Повернув­шись уночі з лікнепу, сі­дав на кухні, наливав у пощерблене блюдце густу олію клав тоненький гнотик, запалював і читав до самого світанку.

Якось за читанням застав його хазяїн: Став тінню біля столу, загово­рив сердито:

- Читаєш цілі ночі, а вдень робота з рук валиться! Нічого тобі, хлопче робити!

Підійшов ще. подивив­ся на обкладинку, прочитав: «Ленін». Зігнувся, обвис увесь, не сказав ні слова - пішов у горниці.

Настав 1922 рік. Завирувало село. Підняли го­лови наймити та бідняки. Неподалік від . клуні, у якій Олексій молотив жито, - приміщення сільради.  Тут і вдень і вночі людно. Збори відбувають­ся на подвір'ї, бо всі в приміщенні не вміщають­ся. Найбільше любив Олексій слухати виступи Романа Бардаченка. Колишній солдат, комуніст, він своїми словами входив у саме серце...

Зібрав якось Роман Бардаченко хлопців і дівчат - все наймити та наймички, почав гуртувати комсомольський осере­док. Слухають бідняки, поглядають один на од­ного, мовчать. Навколо вештаються банди, так і чуєш - там убили комсо­мольця, там спалили хату активіста.

Дивиться   Роман Бардаченко на юнаків, питає:

То як? Боїтесь? Ку­лі куркульської страшно? А гнуться на чужій робо­ті не страшно? Старців водити попід віконню не боїтесь? Думайте! Зараз так стоїть питання: або ми їх,  або вони нас...

Піднявся Олексій Бородін:

- Пишіть мене!

За ним Семен Романко, Андрій Михайленко, Рєзник Михайло...

- І нас пишіть! Скільки турбот   у комсомольського секретаря Олексія Бородіна! Куркуль наймичку обидив, ви­гнав серед зими і грошей зароблених не заплатив. Чи у вдів зерно сиплеться, а робітника немає.. Прийдуть комсомольці  допоможуть.

Широко в той рік розлився Псьол. До школи через затоплені луки треба добиратися на човні. Поспішає Олексій – затримався.

Несподівано гримнув постріл. Куля цвьохнула біля вуха, врізалась у во­ду. Знову вдарив постріл, і куля засіла в старому човні. Хлопець наліг ні весла, в'їхав в очерет, подалі від старих верб, звідки одна за одною летіли кулі.

Не злякали Олексія ті постріли, не звернув він зі своєї дороги. І далі працював у наймах, а як випадав вільний вечір, читав селянам газети, вчив  їх грамоті. І сам учився.

Одного разу читав га­зету в клубі і натрапив на оголошення: хто хоче, може поступити в заочний інститут марксизму-ленінізму. Пішов порадитись до Демида Таратути. Той послухав, сказав:

-  Добре діло надумав!

Дістав з шухляди шма­ток сірого цупкого паперу, написав:

«Довідка. Олексій Бо­родін. секретар комсо­мольського осередку села Пісок Козельщанського району Полтавської області дійсно успішно за­кінчив лікнеп». І поста­вив свій підпис, скріпив­ши його печаткою.

            А через два роки най­миту Олексію Бородіну було вручено свідоцтво про закінчення заочного інституту марксизму-ленінізму. А невдовзі йото, голову Пісківської коопе­рації - прийняли в партію. Ніколи не забуде він того дня.

Восени всім селом про­воджали хлопців в армію. Пішов в армію і Олексій Бородін. Звідти направи­ли в полкову школу, по­тім закінчив комуністич­ний університет імені Артема, інститут червоної професури. Одержав при­значення - працював за­відуючим відділом куль­тури Раднаркому Украї­ни. Готувався захищати дисертацію. Тільки не по­щастило - почалась Ве­лика Вітчизняна війна. Під час оборони Києва став у ряди народного ополчення, будував доти в Голосіївському лісі, бліндажі. окопи, тран­шеї... Та й тоді, в ті су­ворі дні нестримно вабили до себе наука, книги.

Після війни Олексій Артемович Бородін знову зайнявся науковою роботою. Захистив дисертацію, став викладачем у Київ­ському державному уні­верситеті.

Немало було турбот у професора Бородіна. Написано  більше п'ятдесяти наукових праць. Та все нові й нові творчі задуми хвилювали вченого.

 

 

В. ЛИСЕНКО,

Газета «Зоря Полтавщини», №47 від 24.02.1968 року.

 



Джерело: http://Газета «Зоря Полтавщини», №47 від 24.02.1968 року.
Категорія: ФАКТИ З ЖИТТЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ | Додав: Profesor (31.03.2012) | Автор: Лисенко В.
Переглядів: 284 | Теги: історія, Бородін, Газета, стаття, Професор, революція, Піски, Село | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: