Мальовниче село Піски Полтавської області, Козельщинського району, розкинулось понад стрімкою річкою Пслом. Його заснував Василь Петрович Капніст (батько поета Василя Васильовича Капніста), на землях «пожалуваних» йому царським указом від 15 червня 1743 року .
Старий центр Пісок був розташований раніше в поселенні Підварки, яке виникло в 1У-У столітті до нашої ери на лівому березі Псла. Грецькі купці часто зупинялися на лівому березі річки варити їжу. Звідси і назва - Підварки.
Під час революції 1905 року, в знак протесту проти жорстокої експлуатації люди села Піски спалили садибу і скирти хліба кулака Шеремета.
До Жовтневої революції 1917 року кращі орні землі, луки і ліси навколо села належали поміщикам Меретинському, Кусковій, Цветаєвій, Бобру, куркулям Гаврильцям, Долинським, Первакам та іншим.
Багатії мали 1500 десятин, а на селянський двір припадало в середньому по одній-дві десятини. Це в середньому, а загалом – третина пісківців не мала й сажня землі.
На десять дворів була одна корова, на п’ять-одна конячина. Податки на селян накладали непосильні, за несплату часто продавали з молотка жалюгідне майно.
Бідність, голод, безправ'я штовхали селян на боротьбу з своїми гнобителями.
Глибокої осені 1917 року в Пісківській волості Козельщанського уїзду встановилась Радянська влада. До складу волосного ревному ввійшли С. І. Паськевич, бідняки й колишні фронтовики: Терентій Гирман, Федір Товстоп'ят, Андрій Тимошенко, Микола Рибка. Олександр Романко, Демид Таратута, Дмитро Руденко, Антон Кальницький, Роман Бардаченко, Степан Товстоп'ят, Захар Зіненко. Першим головою ревкому був Терентій Матвійович Гирман, його заступником - Степан Демидович Таратута.
У середині травня в наших місцях з'явився Федір Всеволодович Попов, який формував у селах Полтавщини партизанський загін. У Пісках була створена бойова група партизан, командиром якої став Семен Іванович Паськевич. До групи увійшли Р.Г. Бардаченко, Т.Ю. Григоренко, Л.Д. Долинський, 3. П. Зіненко, А. Д. Кальницький та інші.
Високо оцінив Радянський уряд подвиги пісківців у роки громадянської війни. На честь 50-річчя Жовтневої революції Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджені: Орденом Леніна - Ф.В. Попов, Орденом Червоної Зірки - І.О. Верховський, медалями «За відвагу» - 3.П. Зіненко, А.П. Тимошенко, О.Г. Романко.
На базі сільського господарства створили колгосп і назвали «Червоний партизан», на честь загиблих партизанів у роки громадянської війни. Першим його головою став С.П. Литвиненко. На час заснування колгосп об'єднував 33 господарства. Колгосп мав міцну матеріальну базу. Однією з найбільших в районі була конеферма, молочнотоварна ферма, свиноферма. Першими членами колгоспу стали: О.А. Корецька, П.П. Мусієнко, М.П. Паськевич.
У роки тяжких випробувань, коли фашисти напали на нашу Вітчизну, разом з усім народом на захист своїх завоювань стали і наші пісківці. У короткий час майже триста пісківців пішли й ряди Червоної армії. Двадцять сімей евакуювались у глибокий тил і там працювали для фронту. Переможний шлях пройшли старі комуністи: генерал-майор В.Г. Корецький, полковник А.Г. Рогізний, підполковник Д.Ф. Омеляненко, старший лейтенант М.М. Резнік, А.П. Тимошенко. За зразкове виконання бойових завдань, доблесть і героїзм, близько двохсот пісківців — солдатів і офіцерів Радянської Армії — удостоєні урядових нагород.
Давно відгриміли громи Великої Вітчизняної війни. Солдати-пісківці повернулися додому, знову стали до мирної праці. Але не всі... 180 односельчан у боях за Батьківщину, за її свободу і незалежність віддали найдорожче —своє життя. Та пам'ять про них, про їхні героїчні подвиги ніколи не померкне.
У центрі Пісок високо в небо піднявся монумент Вічної слави. Це пам'ятник батькам, синам, братам і дочкам, друзям і близьким, які полягли смертю хоробрих у битвах з ворогом. Це пам'ятник тим, чиї імена назавжди золотими буквами занесені до Книги вічної слави, тим, хто ніколи не повернеться додому. Кожного року 9 травня до могили воїнам приходять пісківці. Найкращі квіти лягають до підніжжя пам'ятника...
Відбудову села починали з руїн. Коли під натиском Радянської Армії фашисти стали ганебно тікати, вони запалили село, постріляли худобу, що забрали в колгоспників, знищили увесь сільськогосподарський реманент. У селі залишилось декілька чудом вцілілих корів та дві коняки. Але роботящі руки жителів своєю невтомною працею невпізнанно змінили вигляд села. Досить сказати, що в післявоєнні роки в короткий термін були збудовані тваринницькі ферми, тракторна бригада, будинок культури, магазини, сотні будинків для колгоспників.
Багато води спливло відтоді. Пішли з життя багато ветеранів громадянської і Вітчизняної воєн, колгосп реорганізовано, змінено загально-державну власність, приватизовано земельні наділи, значна частина молоді працює в місті, що в свою чергу привело до зменшення чисельністі жителів і тільки старожили знають іншу - дожовтневу та довоєнну історію села.
Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулися лугові трави та безмятежні поля. Село являється адміністративним центром Пісківської сільської Ради, в яку крім того, входять села Бутенки, Йосипівка і Книшівка. Вище за течією на відстані 4 км розташоване село Верхня Мануйлівка, нижче по течії на відстані в 4 км розташовано село Книшівка, на другім березі — село Манжелія (Глобинський район). Місцевість біля села заболочена, там багато зарослих озер: Орлове, Яма, Тянка, Тинкове, Буртовський заказник та інші. Загальна житлова площа села становить 15600 квадратних метрів, проживає в ньому 489 чоловік (в 1950 році проживало -1400ч.). Біля села Бутенки було виявлено скіфські захоронення VIII-VII вв. до н. е., де було знайдено бронзові речі кінського спорядження, стріли і залізні наконечники до стріл. Такі тепер Піски.
Мета створення цього сайту, це необхідність показати історію становлення одного із невеликих але мальовничих сіл Полтавщини, донести спогади очевидців тих подій, розказати про їх герочне минуле.
Автор сайту Омельяненко В.А.