СЕЛО МАНЖЕЛІЯ- ВІД ДАВНИНИ ДО СЬОГОДЕННЯ.

 Село Манжелія (Маджала, Манджалія, Манджелія) – село Глобинського району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Вітки та Ламане. Розташоване на правому підвищеному березі річки Псла, за 45 км від райцентру, в 40 км  від промислового Кременчука, в 110 км від Полтави, та за 20 км від залізничної станції Галещина, 1166 жителів (1990р.).  Територія Манжелії була заселена ще в перші століття нашої ери. Протягом 1956-1963 рр. місцевими  жителями на території  села знайдено два зуби та гомілку ноги мамонта, а також  наконечник стріли, що говорить  про  життя в цих  місцях в  дуже давні  часи. Село поділяється на кутки (Григорівка, Луки, Маижелія та Поділ), які до 1962р. були самостійними пунктами. Назва вважається тюркського походження.

Існує декілька версій походження назви села:

 – назва походить від невеличкої річки Манжелійки, найменування якої, вірогідно має тюркський корінь.

 - В «Хрестоматії давньої української культури» в словнику старих і незрозумілих слів, слово «МАНЖНЕ» - означає сміливо, мужньо, слово «ЛІЯ» - лити, струмок. Отже, можлива назва «МУЖНІЙ СТРУМОК»

 –  як пише журнал «Столица і усадьба» 1914 г. №19-20 «И только бесчисленные подземные ходы, изрезывающие всю внутренность Церковной горы, напоминают, что 400 лет назад здесь стояла грозная татарская крепость «МАНЖЛЫК», оставившая название близлежащему имению.» (виходячи з цих даних  Манжелії приблиз. 508 р.)

  Вперше  село згадується серед королівських володінь, як «город Маджала» або «Манджалія».  В 1622 р,  його  віднесли до Черкаського староства;  В польських документах воно називається «містечко  Мандзяла – городище», в якому налічувалось 16 дворів козацьких та 6 дворів постолитих. На карті Боплана, складеній у першій половині 17 століття, вона значиться, як слобода.

  В 1628 р. Манжелія переходить у власність князів Вишневецьких. Визвольна війна 1648 -1654 рр. позбавила манжеліївців від кабали Вишневецьких. Село було віднесено до складу Омельницької сотні Чигиринського полку, а з 1667р – до Кременчуцької сотні Миргородського полку. У 2-й половині 17 і на початку 18 століть населення Манжелії швидко зростало за рахунок втікачів із Правобережної України, які рятувались від репресій польської шляхти.Після 1654р. віднесена до Омельницької сотні Чигиринського полку, 1661–1663р.р. – у складі Кременчуцького, потім – Миргородського полку.

 Одним із перших поміщиків-власників села був з 15.VI 1743р. миргородський полковник Василь Петрович Капніст. Як іноземець, він одержав у 1743р. грамоту, що підтверджувала його власність на Манжжлію.  Він дозволив селитися вихідцям із інших сіл на подарованих йому землях і заснував Ламане, Піски, Миколаївку (нині Фрунзівка), Василівку, Пузикове, Бригадирівку.

У 1841р. майже  вся Манжелія  з  селами  Ламане, Миколаївка  та Піски  перейшла у володіння Петра  Миколайовича Капніста.      Маєток Капніста на  підвищеному  березі Псла, в Манжелії жила незначна  кількість  його  кріпаків, а  переважна  більшість – до 700  душ  чоловічої статі – жили  в Миколаївці,  більшість  населення містечка Манжелії  складали козаки. Після загибелі  Капніста В.П. ( 1757 р.)  у Пруссії, землями володів його син, письменник В. В. Капніст. З 18 ст. в селі були також володіння Остроградських.   З 1841р. тут споруджена нова дерев’яна на мурованому фундаменті  Преображенська церква, при якій існувала бібліотека та жіноча церковнопарафіяльна школа. З 1900 в селі записана козацька сільська громада, що налічувала 469 дворів, 6037 жителів. У містечку працювали земська (відкрита 1873) та церковно-парафіяльна школи, відбувалося 4 ярмарки на рік. Під час революції 1905–1907 у селі сталися антиурядові масові мітинги. Під час революції 1905—1907 рр. в Манжелії під впливом виступів селян інших сіл відбувалися масові мітинги протесту проти існуючого ладу.

У червні 1905 року поденні робітники із Манжелії, які працювали в с. Семи могилах Кринківської волості в економії поміщиці Калачевської, разом з місцевим населенням влаштували страйк і вимагали підвищення заробітної плати, рівної оплати праці чоловіків і жінок.

В грудні 1905 року манжеліївці брали участь у збройній сутичці селян з полі­цією в с. Василівці Кременчуцького повіту.

В період столипінської реакції становище селян ще більше погіршало. Навколо села виникали куркульські хутори. Деякі куркулі мали по 40, 80 і понад 200 деся­тин землі. Поміщик Остроградський володів 3200 десятинами землі. В той же час 39 господарств села з населенням 167 чол. зовсім не мали орної землі, а 361 гос­подарство з населенням 1853 чоловіки мали всього 111 десятин землі.

Така ж картина була і з медичним обслуговуванням. Манжеліївську і Пісківську волості, де налічувалось близько 22 тис. чол. населення, обслуговувала одна невеличка лікарня. Тут працювали 1 лікар, 4 фельдшери та фельдшериця- акушерка. Частими були в селі різні захворювання та епідемії.

  У 80-х роках 19 ст. Манжелія стає волосним центром, їй було підпорядковано 6 сіл і 10 хуторів: Григорівка, Броварки (Заможне), Ламане, Попівка, Троїцьке та Миколаївка (Фрунзівка), тут проживало 7963 чоловіки населення. У середині 90-х р. у містечку 3 водяні млини, 4 ярмарки на рік. На  початку  XX ст., крім  земського  училища  тут  на  весь   церковний  приход  ще  були  2 церковно- приходські  школи:  чоловіча  і  жіноча  та  невеличка  церковна  бібліотека.

 З перших днів революційних подій 1917 року багато манжеліївців виступили проти старих порядків.

У січні 1918 року манжеліївці встановили Радянську владу. Створений пер­ший ревком, на чолі якого став І. С. Омельяненко, а згодом, після повернення з армії, М. М. Павленко. До складу ревкому ввійшли моряк-більшовик Федір Білогуб, Оникій Губина та Яків Дудник. Ревком конфіскував майно і землі поміщиків та частини куркулів і розподіляв їх між бідняками і батраками. Селяни готува­лися до першої сівби. Організатором революційних перетворень на селі став пар­тійний осередок, до якого входили М. М. Павленко, П. І. Білогуб, І. С. Омелья­ненко, О. І. Губина та інші.

 Але в квітні 1918 року село захопили німці, а з ними прийшли і їх ставлени­ки — зрадники-гетьманці та поміщики. На селян було накладено контрибуцію на суму 800 тис. крб. Хуторяни-куркулі теж почали відбирати у бідноти «свої» землі.

 Біднота Манжелії повставала на боротьбу. Надзвичайно велике значення для розвитку партизанської боротьби проти окупантів і буржуазних націоналістів мав перехід через територію Манжеліївської волості частин 12-го корпусу, який проби­вався з Кам'янця-Подільського на територію Радянської Росії через окуповану німцями територію і, зокрема, через Полтавщину. Корпус залишив селянам ча­стину зброї. На початку травня 1918 року за завданням партії в рідні місця повернувся військком 12-го корпусу Ф. В. Попов для налагодження партизанського руху і організації по селах бойових груп. Одна з таких груп на чолі з Михайлом Пав­ленком була створена і в Манжелії. До її складу ввійшли місцеві бідняки І.О. Верховський, І. С. Загорулько, Д. П. Загорулько, Д. Д. Козаченко, С. І. Назаренко, Й. Ф. Михно, А. Н. Жадан, М. Н. Шутка, Ф. М. Шутка та інші. Партизанські групи Манжелії, Піски, Мануйлівки та інших сіл, об'єдналися у парти­занський загін на чолі з Ф. В. Поповим. Гетьманці і куркулі односельчани за допомогою німецьких окупантів вчиняли розправу над жителями села і особливо біднотою. Вони вбили бідняка-активіста В. С. Кирилова. У відповідь на це за вироком підпільного штабу було розстріляно урядника Самійленка. Наприкінці 1918 року вигнали з села німців і гетьманців, а згодом і петлюрівців.  Ще  15 липня 1919  року,  в  Манжелії почав  формуватися  великий  кінно-піший  артилерійський  загін , під командуванням Федора Попова, в  якому  через 2  тижні  налічувалось  уже понад  500  чоловік,  в  тому  числі  із  самої  Манжелії  до  250  чоловік.

Для  охорони  громадського  порядку  створили  волосну  міліцію  на  чолі  з  Іваном Верховським. 7 березня  1923 року було  створено  Манжеліївський  район.  До  його  складу увійшли  колишні  Манжеліївська,  Пісківська  та Федорівська (Фидрівська) волості. У 1928 р. почали організовуватись товариства спільного обробітку землі . У 1931 р на території с/р було 5 колгоспів. У 30-х роках створена МТС. У 1928 р Манжеліївський район було розформовано.  До вересня 1930р.-село входило до складу Велико-кринківського району, а з 2 вересня 1930р.- до Глобинського району.З 1932 по1933 рр. значна частина населення села помирає від голоду, не було такої хати, яку оминула б смерть. Люди помирали навіть цілими сім’ями.  З 23 вересня 1941р Манжелію окупували фашисти. З перших днів окупації почав діяти партизанський загін з 30 чоловік.      Гітлерівцям не вдавалось вислідити підпільників. Але знайшовся зрадник – брат бандита Кикотя, що катував манжеліївців у громадянську війну. За його до­носами з Манжелії, Миколаївки, Сиротенок і Федорівки було заарештовано понад 400 чоловік.  В травні 1942 року фашисти розстріляли20 чоловік манжеліївців у Великих Кринках. Фашисти вивезли на каторгу в  Німеччину з села 129 юнаків і дівчат, а всього по сільраді 169 чоловік. Відступаючи окупанти спалили на території  Манжеліївської  сільради  всі громадські будівлі, в тому числі 259 хат.   Понад 300 своїх синів по­слала Манжелія до лав Червоної Армії. В боротьбі з воро­гом багато манжеліївців проявили мужність і героїзм, а Олексій Омелянович Чайка був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.   Будучи артилерійським розвідником, він брав участь у форсуванні Дніпра у вересні  1943 року. Гвардійці, в тім числі й О.О.Чайка успішно відбили всі атаки ворога , розширили плацдарм. За цей подвиг йому присвоєно було високе звання.  Учитель Манжеліївської середньої школи гвардії підполковник Володимир Григорович Волощенко нагороджений п’ятьма орденами та п’ятьма медалями. За проявлений героїзм в боротьбі з фашистами Ларіон Тимофїйович Михненко нагороджений орденами Слав І, ІІ, ІІІ сту­пенів.26 вересня 1943 р. радянські війська визволили Манжелію.  Вже в перші роки після визволення працювала школа, лікарня, майстерня МТС, сільмаг.  2 липня 1950 року всі колгоспи Манжеліївської сільради  об'єдналися в одне велике господарство імені Калініна. В 1967 році відкрились двері нового приміщення школи на 320 місць, яка працює й на даний час. Колгосп імені Калініна та навколишні колгоспи  обслуговує Манжеліївське відділення “Сільгосптехніка”. У 1960 році методом народної будови за рахунок 5 кол­госпів було споруджено дільничну лікарню на 25 ліжок з хірургічним, терапевтичним, родильним та гінекологічним від­діленнями. В селі працює амбулаторія з стоматологічним, фізіотерапевтичним кабінетами, працюють в селі також рентген-кабінет, клінічна лабораторія. Побудовано нове приміщення аптеки.

Серед випускників школи до­воєнних років- Борис Михайлович Василенко нині генерал, Олексій Гнатович Чорноволенко – підполковник, канди­дат військових наук, Валентина Якимівна Кочубей – науковий співробітник Донець­кого науково-дослідного інституту хімії.

В селі є телефонна станція на 40 номерів, поштове від­ділення, ощадкаса, ветпункт, споживче  товариство,  відкрито меморіальний комплекс, що складається з братської могили радянських воїнів, які загинули в 1943 році при визволенні села від гітлерівців, та пам’ятника воїнам-односельцям, що полягли на фронтах в роки Великої вітчизняної війни. На території «Сільгосптехніки» знаходиться пам’ятник трудової слави:автомобіль ЗІС – первенець радянського автотранспорту.

На землях колгоспу ім. Калініна знаходяться дві групи курганів. З 1979 р. Манжеліївський ботанічний заказник – місце зростання цінних рослин, ряд яких занесено до Червоної книги України. Площа 5 гектар.

За роки незалежності пройшли зміни в соціально-економічному житті селян. В 1995 р пройшло розпаювання майна та землі.

На території села (2008р.) знаходилися  такі – освітні, культурні та медичні заклади:   загальноосвітня школа; дитячий садок;  бібліотека; амбулаторія загальної практики, сімейної медицини; аптека; дільнична ветлікарня; народний хоровий колектив; зразковий танцювальний дитячий колектив (2000р); манжеліівський естрадно-драматичний колектив «Медок»( з 1994р); Манжеліївська телестудія(з 1994 – 2003). Сільгосппідприємства та інші установи:  ТОВ «Агрофірма Манжелія»;  філія «Глобинська рем сільгосптехніка»;  фермерські господарства – 12 шт.; Торгівельні павільйони – 9 шт.; автозаправочна станція ВАТ «КНСП»; діюча православна церква Архангела Михаїла , відкрита 4 грудня  2000  р. Працює дитяча музична школа.

В  1993  році на місцевому кладовищі встановлено хрест в пам'ять жертв голодомору. В  1995  році збудовано міст через р.Псьол.

Мальовниче село Манжелія неодноразово описується письменниками: Остап Вишня «Вишневі усмішки» в оповіданнях «Дід Матвій», «Ярмарок» (в цих оповіданнях Манжелія згадується, як районний центр, описується ярмарок на якому присутні споживчі товариства колишніх сусідніх сіл), Максим Христич «Мужні люди», (журнал «Полтава», 1957р.), Борис Загорулько «На семи вітрах», роман у якому повністю описується життя селян с. Манжелія (видавництво 1987р.)

 

 

 

 

 

 

Витяг про с.Манжелія із енциклопедії "Історія міст і сіл української РСР" 1967

Категория: З ІСТОРІЇ НАБЛИЖЕНИХ СІЛ | Добавил: Profesor (24.01.2016) | Автор: Омельяненко Володимир Андрійович
Просмотров: 972 | Теги: Село Манжелія, село Піски, Історія села Манжелія | Рейтинг: 4.0/2
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: