Бреусівка (колишні Іванки) – село Козельщинського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Винники, Красносілля (колишня Василівка, а в давнину – Єліхівка), Аржеванівка, Новоселівка (колишня Генералівка), Олександрівка Друга (колишня Баївка), Хмарине (колишня Грузинівка), Чечужне (колишня Ганжівка). Розташоване село за 17 км від райцентру – Козельщини та за 14 км від залізничної станції Ганівка. Населення становить 1059 жителів.

 Село виникло на базі хуторів, відомих ще з 18 століття, серед яких був і козачий хутір Іванки (Бреусівка), що біля громадського колодязя, з лівого боку тракту Кобеляки – Кременчук. Першу назву поселення одержало від імені першопоселення Іванка, яке згодом перетворилося на прізвище. За даними ревізії 1859 року в Іванках (Бреусівці) було 14 дворів, а населення становило 177 чоловік (80 жінок, 97 чоловіків). У 1866 році в Бреусівці споруджена дерев'яна Свято-Троїцька церква, при якій існувала церковнопарафіяльна школа. У 1914 році замість старої, збудовано нову муровану церкву з дзвіницею. Ця пам'ятка культової архітектури знищена в 30-х роках ХХ століття.

 У минулому село складалося з кутків-хуторів, які носили переважно назви від прізвищ першопоселенців. За переписом 1900 року Бреусівка складалася з хутора-кутка Іванки, де налічувалося 22 двори і проживало 305 жителів, була земська школа та лікарня, та прилеглих хуторів-кутків Іванівської сільської громади, де налічувалося 344 двори та 3054 жителів. В 1905 році у с.Василівці (тепер Красносілля) відбувся селянський виступ, який очолов лікар Бреусівької лікарні Г. М. Якубовський. За переписом 1910 року в Іванівській сільській громаді, до якої належали село Бреусівка, хутори Бабичі, Довбні, Павлюки, Паліївці, Савенки, Сердюки, Тарасівка. Телятники, Шарий, Тернівці налічували 380 дворів і 2728 жителів. Безпосередньо у селі Бреусівка (Іванки) було 44 двори і 377 жителів. У 1917 році в селі було 3 школи – Земська початкова та 2 церковнопарафіяльні (чоловіча і жіноча).

 Радянську владу в Бреусівці було проголошено в січні 1918 року. У період громадянської війни на території Бреусівської та сусідніх волостей чимало лиха завдали банди Махна, Погорілого, Стефана та інших. Для боротьби з бандитизмом було створено спеціальний загін на чолі з І. Т. Нечипоренком, що дислокувався в Бреусівці.

 З березня 1923 року село входило до складу Бригадирівського району Кременчуцького округу, а з лютого 1932 до вересня 1937 було в складі Харківської області.

 Під час голоду 1932-33 років у селі Бреусівка і хуторах померло 230 чоловік. Відомий український письменник Олесь Воля (Міщенко Олександр Володимирович), уродженець сусіднього села Винники дослідив наслідки голодомору, зібрав безліч свідчень очевидців і написав книги на цю тему «Безкровна війна» та «Мор», які стали бестселерами. Ось свідчення очевидця Проскурні Леоніда Павловича 1917 року народження, уродженця с.Бреусівки із книги „Мор": «... Колись я підрахував: на кутках Бабичів і Сердюків було вісімдесят хат, з цих хат голодовка забрала 180 душ. Це тих, котрих я знав. У Вітчизняну війну з цих дворів не повернулося 75 душ. Отож виходить, що від Різдва і до жнив у 1933 не стало з моїх рідних кутків майже втричі більше людей, ніж за п'ять років війни.»

 На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 307 жителів Бреусівки та сіл Красносілля, Винники, Новоселівка. Смертю героя загинула в бою бреусівчанка – дівчина виняткової мужності, командир кавалерійського зводу С. Ф. Ситник (1923- 1942 рр.). Про її героїзм розповідається в ряді спогадів учасників Великої Вітчизняної війни в книзі Д. Добрушина «Від Волги до Ельби» (К: Дніпро, 1984). Подвиг Олександра Матросова повторив уродженець Бреусівки, заступник політрука О.С. Іванко.

 У роки німецько-фашистської окупації (15.09.1941 – 27.09.1943) гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини 212 чоловік. Після визволення села частинами Червоної Армії, жителі зібрали кошти на будівництво ескадрильї літаків «Полтавщина-переможцям».

 Нині у Бреусівці колективне сільсько-господарське підприємство, яке займається вирощуванням зернових, цукрових буряків та розведенням великої рогатої худоби. У селі є середня школа, дільнича лікарня з рентгенкабінетом, аптека, Будинок культури (на 350 місць), дитячий садок «Сонечко» (на 90 місць), сільська бібліотека (13 тисяч одиниць зберігання), будинок побуту, поштове відділення та відділення ощадкаси, сільський радіовузол, 6 магазинів, лазня.

 Про історію села розповідають експонати сільського музею, відкритого на початку 60-х років. У його створенні активну участь взяли ветерани війни і праці, вчителі місцевої школи Г.Ф. Устименко, М.І. Ситник, уродженець села, заслужений учитель України І.М. Пурас та інші.

У селі є пам'ятник  борцям за Радянську владу (110 жителям села, що загинули в роки громадської війни, споруджений в 1971 році), радянським воїнам, що загинули (185 чоловік) при обороні в 1941 і визволенні в 1943 роках села від гітлерівців і воїнам односельцям, які полягли (307 чоловік) під час Великої Вітчизняної війни (споруджений в 1957 році).

У Бреусівській школі в 1932-1933 роках навчався і закінчив неповну середню школу Лауреат Державних і Ленінської премій, український письменник Олесь Гончар. Ось як він описує свій край в романі «Твоя зоря»: «... Степ наш чомусь найчастіше постає мені в сонцедення, в сліпучу спеку, коли марево прозорою рікою біжить по телятниківських горбах, перетікає через бреусівську дорогу, і небо аж побіліє від власної світлості, на ньому ніде ні хмаринки, лише по обріях іскристим бджоляним золотом ряхтять маківки церков у Кобелячку, Улинівці та Озерах.»

 Цю ж школу закінчили уродженці села Винники – член Спілки письменників СРСР Ю.В. Сліпко (1912-1969 рр.), Член Спілки письменників УРСР О.В. Міщенко (1952 р.н.), генерал-майор Збройних Сил СРСР Г.К. Сліпко.

Уродженцями села Бреусівки є: заслужений учитель України, підполковник у відставці І.М. Пурас; полковник Збройних Сил СРСР, кандидат історичних наук, доцент Ташкентського вищого війського училища К.П. Сердюк (1935 р.н.), заслужений працівник культури Української РСР, колишній директор Бреусівського Будинку культури В.І. Бойко.

 Сьогодення села Бреусівка співзвучне із життям України. Жителі села живуть і працюють за для кращого життя та майбутнього своїх дітей. Але всі вони зберігають народні традиції, одяг, вірування, щоб передати їх майбутнім поколінням, щоб зберегти самобутню культуру України. Дуже полюбляють в селі свято Івана Купала. Воно ще має назви: Купайло, Купала, Купало, Купайлиця, Іванів День. Це свято пристосоване до постійної надзвичайно важливої події: літнього сонцевороту, коли день починав зменшуватися, а ніч - збільшуватися. Вважалося, що саме з цього дня слід купатися, тому що Іоан Хреститель повиганяв з води злих духів. Крім того, існувало вірування, що купатися на зорі цього дня корисно для здоров'я. За повір'ям, у Купальську найкоротшу ніч у році – не можна спати, тому що саме в цей час уся нечиста сила стає найактивнішою. У цю ніч бешкетують вовкулаки, русалки, водяні, лісовички.

 У Бреусівці Іванів День – найтаємніше та найцікавіше свято року. На його святкування приїзджають люди з усієї округи. Починалося воно з того, що за декілька днів до свята дівчата робили Маренку. Виліплювали з глини Івана та Марію, розфарбовували їх і прикрашали квітами. Обов'язковим атрибутом свята було купальське багаття, вогонь якого вважався священним, очищаючим. Щоб очиститися, бути сильним та здоровим, стрибають через багаття. А під вогнище ставлять Маренку, і тих хто її розбиває кидають у ставок. Остаточно розбивши Маренку, її пускають у воду, а слідом пускають дівочі вінки. Жителі села свято Івана Купала називають Маренкою. Обов'язковою на Маренку була також спільна вечеря біля вогнища. Все свято супроводжується купальськими піснями, які виконують як молоді так і старіЖителі села Бреусівка – дуже привітні і прості у спілкуванні люди. Після розмов з ними усвідомлюєш, що найголовніше в житті людини – не матеріальні блага та достатки, а відчуття духовної краси її душі, її справ та вчинків, це єдність з природою та збереження пам’яті поколінь. Саме з таких людей, як мешканці села Бреусівка, працьовитих, сміливих, талановитих та щирих складається наш український народ – величний та духовно багатий. І дуже приємно відчувати себе причетним до цієї нації та гордо нести звання «українець».

Джерело:  Полтавщина- Енциклопедичний довідник  (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992).