В квітні 1918 року село захопили німці, а з ними прийшли і їх ставлени­ки — зрадники-гетьманці та поміщики. Біднота Мануйлівки, Пісок і Манжелії повстали на боротьбу. Надзвичайно велике значення для розвитку партизанської боротьби проти окупантів і буржуазних націоналістів мав перехід через територію Манжеліївської волості частин 12-го корпусу, який проби­вався з Кам'янця-Подільського на територію Радянської Росії через окуповану німцями територію і, зокрема, через Полтавщину. Корпус залишив селянам ча­стину зброї.

На початку травня 1918 року за завданням партії в рідні місця повернувся військком 12-го корпусу Ф. В. Попов для налагодження партизанського руху і організації по селах бойових груп. Одна з таких груп на чолі з Михайлом Пав­ленком була створена і в Манжелії. До її складу ввійшли місцеві бідняки І.О. Верховський, І. С. Загорулько, Д. П. Загорулько, Д. Д. Козаченко, С. І. Назаренко, Й. Ф. Михно, А. Н. Жадан, М. Н. Шутка, Ф. М. Шутка та інші. . У Пісках була створена бо­йова група партизан, коман­диром якої став Семен Іва­нович Паськевич. До групи увійшли Р.Г. Бардаченко, Т.Ю. Григоренко, Л.Д. Долинський, 3. П. Зіненко, А. Д.  Кальницький та інші. Мануйлівську групу, яка утворилася в травні, очолив місцевий активіст Роман Бардаченко. .

  Партизанські групи Манжелії, Піски, Мануйлівки та інших сіл, об'єдналися у парти­занський загін на чолі з Ф. В. Поповим. Партизани брали участь у великих  операціях,   які  про­водив   партизанський загін. Партизанами       командував Ф.   В. Попов.   Партизани руй­нували   колії,   мости,   напа­дали   на  бандитів,     які  ота­борились на станції Гребін­ка.  Діяли вони й в Оболонському  і    Чорнобаївському районах,  діставали    аж   до Києва.

 Коли Україні почала загрожувати навала денікінців, з допомогою Кре­менчуцького партійного комітету більшовиків і політвідділу 60-ї дивізії в Манжелії  в липні 1919 року сформувався кінно-піхотний артилерійський загін в кількості понад 500 чоловік. Він дістав назву Кременчуць­кого. Загін назвали пізніше червонокозачою кавалерійською брига­дою, якою командував Ф. В. Попов.  Командирами полків і ескадронів були старі кадрові робітники, що пройшли революційну шко­лу на заводах і шахтах. Се­ред цих легендарних командирів були уродженці Пісок: С.І. Паськевич, Р.Г. Бардаченко, О.Г. Ро­манко, Л.П. Геращенко. Командирами окремих його підрозділів були і манжеліївці Федір Омельяненко, Сава Назаренко.  Значну частину його становили колишні фронтовики, партизани 1918 року. Штаб загону розмістився в Манжелії. Командиром загону став Ф. В. Попов. З наступом денікінців загін вийшов до ст. Гребінка і разом із 3-ю бригадою 60-ї дивізії здійснив ряд бойових операцій. На початку вересня 1919 року Кременчуцький партизанський загін, за наказом командування, вийшов до Орла. Тут загін був переформований у кавалерійську Червонокозачу бригаду. 20 жовтня бригада першою увійшла в Орел, а 17 листо­пада — в Курськ. Незабаром влилася до складу Першої кінної армії С. М. Будьонного і з боями пройшла аж до Кубані. Пізніше вона громила Врангеля в Криму.

 Але у волості і в повіті ще не було спокійно — лютували куркульські банди, яких непокоїли успіхи радянського будівництва на селі. У зв'язку з цим 16 липня 1920 року комсомольська організація Манжеліївської волості в повному складі відправилась на боротьбу з бандитизмом. Для охорони громадського порядку і боротьби з банди­тизмом в Манжелійовському повіті було створено волосну міліцію на чолі з  Іваном Верховським. Недобитки банд Скирди, Кикотя, Мошенського і Левченка 17 липня 1920 року напали на Манжелію. Місцеві активісти стали на захист села. В нерівному бою загинули Ф. Білогуб, К. Самійленко, П. Губина, С. Кривонос і волвійськом Д. Чмокаленко. Захопивши в полон непритомного Федора Білогуба, бандити вчинили над ним звірячу розправу.  Бій ішов ві­сім годин. Банда налічувала сотні багнетів і ескадрон ка­валерії. Наших же зібрало­ся жменька. Очолював за­гін Іван Опанасович Верховський. На самій вершині «Церковної гори», червоні зуміли відбити не тільки багато численні    атаки противника, але й примусили бан­дитів відступити.

 У ті Першотравневі дні 1921 року такожгеройські загину­ли пісківські комуністи: народний учи­тель і агроном Роман Митрофанович Таран, завідую­чий продвідділом Олексій Тимофійович Діденко, комі­сар Червоної Армії Антон Григорович Михайленко, мі­ліціонер Пісківської волос­ті Артем Пилипович Геращенко. Загинув від бандитсь­кої кулі і герой громадянсь­кої війни, вірний син партії Федір Володимирович Омеляненко.

 Під   час   звільнення   Донбасу      від      білогвардійців бригада   Попова  ввійшла  до складу  Першої   кінної     Будьонівської армії. В одному з боїв у районі Манича бу­ли   поранені   Попов,   Паське­вич,    Геращенко,    Бардачен­ко. Деякий час вони лікува­лись у Ростові, а поправившись   від   ран,   повернулися в   рідні  місця. Попов став   командувати , експедиційним   загоном     по боротьбі  з  бандитизмом   на Полтавщині.  Паськевич і Геращенко спочатку працюва­ли політруками в цьому за­гоні, а згодом, за рішенням партійних органів,  керували зміцненням  Радянської вла­ди  в    рідних  селах.     Вони були   уповноваженими   Кре­менчуцького повітового парткому, а пізніше очолили зе­мельний відділ    Пісківської волості.

Села Полтавщини нарешті приступили до мирного будівництва, до налагодження нового життя.

Зліт колишніх червоних партизанів загону Ф. В. Попова відбувся в 1935 р.

Джерело: Історія малих сіл Української РСР. Полтавська область. Київ 1967