На початку XX ст. внаслідок тяжких умов життя селянства та існування поруч з селянськими господарствами велико-поміщицьких маєтків посилюються селянські виступи і заворушення.  Головними причинами масового селянського руху  в Кременчуцькому повіті Полтавської губернії були кріпосницькі пережитки й зумовлене ними тяжке становище більшості селянства — поміщицьке землеволодіння,  малоземелля селян, відробітки й кабала, викупні платежі, численні податки й побори, повна політична безправність та ін

Коли в   травні 1918 року білогвардійці  i   німецькі окупантн увірвалися на землю України,  сільські активісти та бідняки пішли  в партизани і з гвинтівками в руках мужньо стали на захист своєї влади.   На репресії   карателів партизани відповідали відчутними ударами. 

 В Україні з початку 20-х років розгортається велика робота по ліквідації неписьменності. Це було пов´язано з тим, що єдиний перепис населення у 1897 р. показав, що в українських губерніях налічувалося лише 27,9% письменних. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність».

Війна обірвала мирне життя українського народу, завойоване кров'ю і роками напруженої праці. З перших днів війни більшість дорослого чоловічого населення пішли на фронт. Ті, хто залишався в селі, самовіддано трудилися, щоб зібравши врожай, дати більше продовольства для армії.

  Війна і окупація завдали величезних матеріальних збитків краю. Були зруйновані промисловість і сільське господарство, знищено житловий фонд у містах, перетворені в руїни заклади медицини, освіти, культури. На території  Полтавської області окупанти створили 48 таборів для полонених. 

 Село Манжелія (Маджала, Манджалія, Манджелія) – село Глобинського району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Вітки та Ламане. Розташоване на правому підвищеному березі річки Псла, за 45 км від райцентру, в 40 км  від промислового Кременчука, в 110 км від Полтави, та за 20 км від залізничної станції Галещина, 1166 жителів (1990р.).   Територія Манжелії була заселена ще в перші століття нашої ери. Протягом 1956-1963 рр. місцевими  жителями на території  села знайдено два зуби та гомілку ноги мамонта, а також  наконечник стріли, що говорить  про  життя в цих  місцях в  дуже давні  часи. Село поділяється на кутки (Григорівка, Луки, Маижелія та Поділ), які до 1962р. були самостійними пунктами. Назва вважається тюркського походження.

В квітні 1918 року село захопили німці, а з ними прийшли і їх ставлени­ки — зрадники-гетьманці та поміщики. Біднота Мануйлівки, Пісок і Манжелії повстали на боротьбу. Надзвичайно велике значення для розвитку партизанської боротьби проти окупантів і буржуазних націоналістів мав перехід через територію Манжеліївської волості частин 12-го корпусу, який проби­вався з Кам'янця-Подільського на територію Радянської Росії через окуповану німцями територію і, зокрема, через Полтавщину. Корпус залишив селянам ча­стину зброї.

Село Мануйлівка - розташоване поблизу річки Псьол, в 32 км. від залізничної станції Галещина на лінії Полтава - Кременчук і в 45 км. на північний схід від Кременчука. Село підрозділяється на дві частини - Нижню і Верхню Мануйлівки. Центр сільської ради знаходиться у Верхній Мануйлівці. Населення - 740 чоловік. У Мануйлівську сільраду входять села Дяченки, Харченки і Цибівка.   Землі, де розташоване село, були заселені здавна. Село Мануйлівка виникло ймовірно в XVII - початку XVIII століття. У документах, які дійшли до нашого часу, посилання на нього датована 1729 роком.

Село виникло на базі хуторів, відомих ще з 18 століття, серед яких був і козачий хутір Іванки (Бреусівка), що біля громадського колодязя, з лівого боку тракту Кобеляки – Кременчук. Першу назву поселення одержало від імені першопоселення Іванка, яке згодом перетворилося на прізвище. За даними ревізії 1859 року в Іванках (Бреусівці) було 14 дворів, а населення становило 177 чоловік (80 жінок, 97 чоловіків). У 1866 році в Бреусівці споруджена дерев'яна Свято-Троїцька церква, при якій існувала церковнопарафіяльна школа. У 1914 році замість старої, збудовано нову муровану церкву з дзвіницею. Ця пам'ятка культової архітектури знищена в 30-х роках ХХ століття.

Засноване в середині XVIII століття при озері Солоному. 15 червня 1743 миргородський полковник Василь Петрович Капніст отримав царську грамоту на територію Миргородського полку, заснував село Василівка у Манжеліївській дачі і дозволив селитися вихідцям із інших сіл.  Після його смерті у 1757 році село відійшло його синові - відомому письменникові і громадському діячеві В.В. Капністу, який у 1902 році збудував тут Трисвятительську церкву з окремою дзвіницею. При церкві діяли церковна бібліотека і школа грамоти.