Головна » Статті » З ІСТОРІЇ СЕЛА ПІСКИ » СТАТТІ ПРО СЕЛО

Пам'яті наших земляків, героїв громадянської війни С.І.Паськевича і Л.П.Геращенка

       Не померкне у віках  слава про героїв гро­мадянської війни, що віддали своє життя за щастя народу, за владу Рад. Серед цих безсмертних ге­роїв почесне місце займають командири Червоної   Армії Се­мен Іванович Паськевич із се­ла Пісок, Леонтій Пилипович Геращенко із села Василівки. В бойовій     сім'ї  партизанів Кременчуцького   з а гону, яким я командував     в боротьбі з гетьманцями, німе­цькими окупантами, петлюрів­цями і денікінцями в 1918 - 1919 роках вони займали особ­ливе місце. Вони,    та ще Роман Гнатович Бардаченко із села Мануйлівка, були старими кадровими робітниками, що пройшли революційну школу на заводах і шахтах.
      У юнацькі роки обидва батракували в пошуках «кращого» життя пішли з рідного села і скоро влилися в ряди пролетарів. Паськевич  на великому заводі Катеринослава, а Геращенко – на шахтах Донбасу. Повернулися додому в Лютневу революцію і стали відразу ж організаторами бідняцьких мас у боротьбі за владу Рад.  
    
      А коли в 1918 році, в травні я почав створювати Кременчуцький партизанський загін, вони очолили бойові групи Пісок і Василівки. Виконуючи різні бойові завдання, вони робили нальоти на каральні загони петлюрівців і денікінців та їх штаби, на залізничні ешелони, підривали шляхопроводи, склади. А коли наш Кременчуцький партизанський загін виріс у велику кавалерійську частину, по заклику Леніна, був перекинутий під Орел, де денікінські полчища стрімко наступали на Москву, і був переймемований в Червонокозачу кавалерійську бригаду, Паськевич і Геращенко коман­дували взводами.

Це був найнебезпечніший період для молодої Радянської республіки. 14 країн міжна­родного імперіалізму намага­лись розгромити Червону Ар­мію, в крові потопити респуб­ліку робітників і селян.

Ленін тоді писав: «Ні­коли не було ще таких крово­пролитних, жорстоких боїв, як під Орлом, де противник ки­дав   найкращі   полки,     так звані «корніловські», де тре­тину складають офіцери най­більш       контрреволюційних, найбільш навчених, самих ска­жених в своїй ненависті    до робітників і селян, що захи­щають     пряме   відновлення своєї особистої   поміщицької влади».

І враховуючи ту тяжку об­становку, яка тоді створила­ся, він говорив, що для воїнів Червоної Армії по­винен бути лозунг «Смерть або перемога».

Наша кавалерійська бригада, в якій кістяком були пар­тизани Полтавщини, прийняла на себе важкі удари    білої гвардії, розгромила її, і пер­шою увійшла     у звільнений  Орел. У цих боях Паськевич і Геращенко проявили беззавітну мужність і хоробрість, були прикладом для інших бійців і командирів. Ці чудові товариші   пройшли    бойовий шлях від Орла до Чорного і Азовського морів.

В період звільнення від бі­логвардійців    Донбасу   наша кавалерійська бригада ввійшла в склад Першої кінної Будьонівської армії. В одному з бо­їв, в районі Манича, ми по­несли тяжкі втрати. Були по­ранені Паськевич,   Геращенко, Бардаченко, Назаренко, а та­кож, і я. Деякий час знаходи­лися на лікуванні в Ростові, а поправившись від ран, повер­нулися в рідні місця,    де по дорученню командування   11 армії (штаб якої розміщався в Кременчуці) і Кременчуцьких партійних і радянських орга­нів я командував експедицій­ним загоном по боротьбі    з бандитизмом на Полтавщині. Паськевич і Геращенко   були політруками.

Коли ж країна висуває новий клич: «Всі на Врангеля, смерть Врангелю!» я був знову призначений ко­мандиром кавалерійської брига­ди, а Паськевич і Геращенко, за рішенням Кременчуцьких партійних і радянських орга­нів   залишилися     керувати зміцненням Радянської влади в рідних селах. Являючись уповноваженими Кременчу­цького повітового парткому, во­ни очолювали земельний від­діл Пісківської волості.

Часи були важкими. На Білопольськім фронті ішли жорстокі бої під Варшавою і Львовом, а а новий ставленик Антанти – барон Врангель, вирвавшись із Криму, зайняв Таврію і намагався іти в но­вий похід на Київ і Москву. А в тилах обох фронтів на всій Україні, в тому числі і на Полтавщині, розгорівся ще небувалий пожар бандитизму, в огні якого гинули кращі радянські люди. Від рук бан­дитів полягли майже одночас­но і мої бойові товариші. Смерть їх була настільки ж героїчною, як і увесь пройде­ний шлях на фронтах грома­дянської війни.

В липні 1920 року С.І. Паськевича оточила в по­лі, поблизу рідного села, бан­да Мошинського. Схватили йо­го озвірілі бандити. Знущаю­чись, на тілі вирізали зорі, і вже розтерзане тіло кинули на березі річки Псла, побли­зу села Юрок.

У ці   ж дні поліг    смертю хоробрих і Л.П. Геращенко. Та ж банда Мошинського рап­тово оточила його дім,     що знаходився на лугу поблизу села Василівки. Нерівний бій - одного проти п'ятдесяти, то­чився декілька годин. Навіть поранений, він відстрілюватися.

В охопленім полум'ям бу­динку дружина Леонтія, Гера­щенко Векла Йосипівна, пере­в'язувала йому рани.   Через вікно рятував він дружину, сина Андрія, восьмилітню Настю,   п'ятирічну    Ганнусю, трьохрічну Дусю, а сам, коли вже почав падати дах – застрелився, аби вороги не взяли живим.

Так загинули за наше пре­красне майбутнє Семен Іва­нович Паськевич і Леонтій Пи­липович Геращенко. Їх немає з нами в ці дні, але та спра­ва, за яку віддали іще на зо­рі Радянської влади своє пре­красне життя, житиме вічно.

Для увіковічення пам'яті, імена героїв присвоєні Будин­кам культури у їх рідних се­лах.

Вже стільки літ пройшло, а слава про тих, хто віддав своє життя за торжество Ленінських ідей живе в серцях народу.

Образи полум’яних більшовиків, вірних синів партії, їх непримиренність до ворогів Радянської влади, їх відданість і беззавітна любов до свого народу служитиме завжди яскравим прикладом наслідування для молодого покоління, що все вище здіймає знамено, підняте і полите кров’ю в ті незабутні роки.

 

 

Ф. Попов, професор,  

бувший командир Кременчуцького  партизанського

загону, кавбригади і начдив 25-ї Чапаєвської дивізії

Газета «Радянське село», № 104 від 02.11.1967 року



Джерело: http://Газета «Радянське село», № 104 від 02.11.1967 року
Категорія: СТАТТІ ПРО СЕЛО | Додав: Profesor (17.03.2013) | Автор: Попов Ф.В.
Переглядів: 181 | Теги: Революція 1917р., стаття, Попов Ф.В., Піски, Село, Газета Радянське селоі | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: