У грізні дні 41-го під­розділи Ленінградської дивізії НКВС охороняли будови Жовтневої заліз­ниці Москва — Ленін­град. Вдень тут споруджува­лися військові укріплення, а вночі, коли зграї ні­мецьких «юнкерсів» рва­лися в небо Москви, йшов жорстокий бій з повітря­ними піратами. Стомлені безсонними ночами, бійці зустрічали ворога шква­лом вогню, розстрілювали в повітрі літаки, освітлю­вальні ракети, які демас­кували місцевість.  У районі Хімок, де охо­ронявся міст через канал Москва — Волга, повисли ракети. Вони освітлювали місцевість. Ще хвилина. Може досить і пів хвилини і ворог розшукає ціль для бомбометання. Що   робити?  «По ракетах вогонь!», —  командує лейтенант Баранов. його кулеметні обслуги находилися на лівому березі каналу. З пікіруючого «Ю-88» поси­пались бомби. Сильні ви­бухи потрясли місцевість. Але мужні зенітники не завагалися. Вони збили ракети. Бій продовжувався. Прожектористи взяли і в кліщі фашистського стерв'ятника.

   -  «По     літаку     вогонь!». Літак  рухнув.   За  ним  другий,   третій...

  Про відвагу і мужність захисників столиці писала багатотиражка нашої дивізії «На варті рідної землі» (вона і тепер є у мене). У статті «В ті ночі»   записано:    «Високої оцінки заслужили дії командира куле­метної обслуги сержанта Калініченка. Велике са­мовладання і мужність проявив командир зеніт­ної батареї сержант Петренко,       червоноармійці Старіхов   та   Онацький»

  Пам'ятаю, впродовж тижня   ворожі     бомбардувальники налітали на сортировочну   станцію   Калінін. Жерла   гармат   і   кулеме­тів   не  встигали     холонути. Але спільно з нашими льотчиками   -    винищувачами   намір   ворога     вда­лось  зірвати.   Місто  Калінін  потерпіло немало.   Це правда. Але    й ворог втратив 9 літаків.

 Жовтнева        залізниця оборонялася,  жила і працювала.   Вона залишалася надійною артерією фронту.

  Та   небезпека  зростала 15   листопада     гітлерівці відновили  наступ.     Цього разу вони спрямували свої зусилля  на  обхід Москви, з півночі — на Клин.

 Під загрозою стала   за­лізниця.   Довелося   зірвати мости на Волзі.  Загони  підполковника Скачкова,    які   охороняли   міст, вступили   в   бій   з   танка­ми.  Вони  проявили небачений героїзм.   Серед них був і наш земляк сержант Безуглий.

 Після війни Федір Михайло­вич Безуглий жив і пра­цював в селі Бреусівці. А тоді двадцяти­річний юнак — комсорг гарнізону, лихий кулемет­ник, командир. 7 листопа­да брав участь в параді військ на Красній площі Московського гарнізону. Після   параду   зразу і вступив у бій з ворогом.

  Психічна атака... П'яні, озвірілі фашистські мо­лодчики кидаються впе­ред. Осатаніло стрекоче кулемет сержанта Безуглого, прикриваючи відхід основних частин. Коли пі­сля шостої, а може вось­мої чи десятої атаки, нім­ці відійшли в лісочок, сер­жант відірвався від куле­мета. Тільки двоє в жи­вих лишилися: він і Га­ража.

...23 листопада наші війська  вимушені були залишити Клин і Солнечногорськ

 27 листопада Істру... Ворог захопив Красну по­ляну (27 кілометрів від Москви) і Крюково — 36 кілометрів.

 Ті дні особливо запа­м'ятались. Наші резервні групи висунулися вперед каналу Москва — Волга і зайняли позиції, де стій­ко оборонялася 8-а гвар­дійська Панфіловська дивізія. Був наказ: «Ні кроку назад». Фашисти почали обстрілювати на­ші позиції з гармат, вве­ли в дію авіацію і танки. Тільки за шість діб, з 1 по 6 грудня, на кожний квадратний метр нашої  оборони впало до чотирьох снарядів.       У нас були значні втрати, але рубіж ми не здали. Крюково, який переходив з рук в руки,   майже   зовсім   був знесений. Мешканці заздалегідь  пішли в інші се­ла і там врятувались від вогню.        Багато товаришів у ці дні виявили себе спра­вжніми героями. Вони ви­тримали шестиденний бій і разом з іншими части­нами, погнали німців від Москви.

  У ці дні славного со­рокаріччя великої битви під Москвою, ми з пова­гою говоримо про тих, хто в грізну годину боротьби з фашизмом стояв насмерть, не шкодував най­дорожчого — життя для Перемоги.

А.  ОМЕЛЯНЕНКО, учасник оборони Москви, с.  Піски.

Газета Радянське село №  151, від 19 грудня 1981 року