Головна » Статті » З ІСТОРІЇ СЕЛА ПІСКИ » СТАТТІ ПРО СЕЛО

ГОРЬКИЙ У МАНУЙЛІВЦІ

  За роки свого прекрасного, заповненого багатими і бурхливими подіями життя О. М. Горький бачив багато країн, міст, сіл, знав багатьох людей усього світу. Але село Мануйлівка на Полтавщині, де він жив у 1897 і 1900 роках, займає в його житті і творчос­ті особливе місце, про що він і його дружина Катерина Пав­лівна не раз говорили і писа­ли в листах.На Україну Горький вперше потрапив у 1891 році, коли він, гнаний жадобою пізнання світу і людей, в мандрах про­ходив «вищі науки свого уні­верситету». 3 Нижнього Новго­рода через Царицин, Донську область і Донбас він прибув до Харкова. Звідси шлях його пролягав поблизу від Мануйлівки, через Полтавщину, Київ, Кременчук і далі на південь. У Мануйлівку ж він потрапив через шість років при таких обставинах. Одного травневого ранку 1897 року Олексій Максимо­вич Горький сидів з Катери­ною Павлівною в Алупці на лаві в тіні яскраво-зеленої паль­ми. На йото молодому схудло­му обличчі різко виділялись вилиці, сіро-блакитні очі гли­боко запали під навислими бровами. Часом Горький глу­хо кашляв.

Раптом до подружжя підій­шла молода білява жінка. Во­на попросила дозволу сфото­графувати Олексія Максимови­ча. Горький, ніби прокинувшись від важких дум, пильно подивився на жінку і враз надривно закашляв, хапаючись рукою за впалі груди.

Незнайомка з тривогою дивилася на нього.

- Ви дуже хворий, вреш­ті заговорила вона.

- Так. Процес у легенях з кожним днем посилюється. - сумно виповіла Катерина Пав­лівна. - Лікування нічого не дало, треба їхати звідси. А куди їхати-не знаємо.

- А може, ви до нас - на Полтавщину поїдете? - несмі­ливо запитала жінка.

- А що ми там робитиме­мо?

- У нас великий парк, ліс, ріка. Я живу з чоловіком-лікарем і з мамою у своєму хуто­рі... Справді-бо, поїдемо до нас - почала переконувати вона, звертаючись то до Олек­сія Максимовича, то до Катерини Павлівни.

Так почалося знайомство Горького і Катерини Павлівни  з Олександрою Орловською, дочкою мануйлівської поміщиці Ширинської-Шахматової. Неза­баром подружжя переїхало в село Мануйлівку. Про їх виїзд з Криму жандарми відразу ж телеграфували своєму началь­ству: «8 травня Горький виї­хав з Криму в Полтавську гу­бернію».

Тут, у чудовому селі, Олек­сій Максимович мав   усе,   що було потрібно для його   здо­ров'я і творчої роботи. Про це він писав у листі до Чехова: «Добре у цій Мануйлівці. ду­же добре... Влаштувались   ми непогано.   Серед   величезного старого парку стоїть червоний кам'яний будинок, в ньому сім крихітних недоладних кімнат з вузькими і низенькими дверима, і в цих кімнатах - ми. А поруч з нами, на великій липі живе родина сичів. У ставку - жаби, а в   малоросійських жаб такі мелодійні голоси. Неподалік від нас церква, сторож на дзвіниці відбиває час. Собаки гавкають. Справжній ук­раїнський місяць дивиться у вікно. Хочеться сидіти нерухо­мо і тільки думати».

З перших днів Олексій Мак­симович подружився з прости­ми сільськими трудівниками. Його високу, трохи сутулу фі­гуру у білій  вишитій сорочці, підперезаній то кавказьким ре­мінцем, то чорним шнурком, у солом’яному брилі, з під яко­го вибивалось непокірне русе волосся, селяни бачили то на одному, то на другому подвір’ї, причому найчастіше в бідняків.

Здоров’я Горького швид­ко поліпшувалось. І він зайнявся громадською   діяль­ністю: організував при   місце­вій народній бібліотеці гурток, де проводив читки   і   бесіди, створив   з   учителів   і   селян театральний гурток, був режи­сером і грав головні ролі, орга­нізував недільну школу по лік­відації   неписьменності.     Про свою дружбу з селянами О. М. Горький, писав Чехову: «Добре тут жити, знаєте. У свята я з компанією мужиків відправля­юсь зранку в ліс, на Псьол,   і там проводжу з   ними   цілий день. Співаємо   пісні,   варимо кашу, випиваємо потроху і роз­мовляємо про всяку   всячину. Мужики тут хороші, грамотні, з почуттям власної   гідності... У п'ятницю ввечері їду з ни­ми ловити рибу волоком і но­чуємо в лісі на сіні. В субо­ту і неділю житимемо в лісі. І питимемо.   І   гулятимемо, смерть прийде помиратиме­мо! Добре».

Горький читав   трудівникам твори прогресивних російських, українських і зарубіжних пись­менників. Своїми   враженнями від цих читок він   ділився з Антоном Павловичем:   «Читав я мужикам «В овраге». Якби ви бачили, як це гарно вийшло! Заплакали хохли   і я з ними. Костиль сподобався їм - чорт знає як! Так. що один мужик Петро, навіть висловив сумнів, що мало про того Костиля на­писано. Липа сподобалась, старик. який говорить «велика матінка Росія». Так, славно все це вийшло, повинен я сказати Всіх   простили   мужики - і старого Цибулкіна і Аксинію, всіх! Чудова Ви людина Антоне Павловичу, і величезний ви талант. Купаюсь я кожного дня, граю в кегли дуже поздо­ровішав».

Мануйлівка в той час була своєрідним центром громадсько-контреволюційної роботи. Олек­сій Максимович мав тісні зв'яз­ки з учителями і селянами сусідніх сіл - Піски, Манжелія, Броварки, Юрки, Хорішки, село Василівка та  інші.  Він  бував там, а вчителі і селяни відвідували горьківські театральні постановки  і бібліотеку-читальню в Мануйлівці. Бува­ли  в  письменника вчителі і з віддалених місць Полтавщини, Київщини, а також громад­ські діячі з Москви.

Два літа - 1897 і 1900 рр. провів Горький в Мануйлівці. Багата природа, теплий помір­ний клімат, чудова ріка Псьол,  великий парк, в   якому   жив письменник, ліс, вишневі сади, чудові селяни-трудівники,   про яких він відгукувався з вели­кою любов'ю і повагою, - все це сприятливо позначилося на йото здоров'ї, на його душев­ному стані.   Зникли   кашель, безсоння, лихоманка, появився хороший апетит,   бадьорий   і життєрадісний   настрій.   Горьківська кипуча енергія вияви­лась з  небувалою силою.  Він не тільки розгорнув   величезну громадсько-революційну   робо­ту серед місцевих жителів, а й захоплено  поринув   у   творчу роботу. В листі від 24 жовтня 1897 року до Катерини Павлів­ни, яка в той час гостювала  у  його  друга Васильєва  в  Каменці, Олексій Максимович   пові­домляв, що пише роман, який йому подобається, і що закінчивши його, почне   «ще   одну  дуже своєрідну річ». Він так охарактеризував  своє творче піднесення: «Про мене не тур­буйся - я в припадку роботи мені тепер однаково - буду писати хоч у пічній трубі».

У Мануйлівці Горький пра­цював більше як над двадцять­ма творами. Серед них «Крим­ські ескізи», «Колишні   люди», «Мальва», «В степу», «Троє», «Ярмарок у Говтві», «Мужи­ки», «Міщани», «Хома Гордєєв» та інші. Пробував  він  си­ли і в драматургії - вперше почав писати драму. Але ре­зультатом цієї роботи зали­шився незадоволеним і зни­щив її.. Про  що   писав -Чехову «Сим повідомляю вам, доро­гий Антоне Павловичу, що дра­ма М. Горького, доведена ним... до третього акту, благополуч­но померла. Її розірвало від нудьги і надлишку ремарок Розірвавши її на дрібні клап­тики, я зітхнув від задоволен­ня і нині творю з неї повість. Кажучи серйозно, мені дуже неприємна ця невдача - і тут же він запевняв Чехова: - Драму  все-таки  напишу. Неод­мінно!».

У сімейному житті Олек­сія Максимовича відбулась дуже важлива подія - влітку 1897 року народився перший і єдиний син Максим. Горький і Катерина Павлівна не раз зга­дували .Мануйлівку як місце народження їхньої дитини. До речі, В.І. Ленін любив Макси­ма і в 1917 році дав йому рекомендацію в партію комуніс­тів ..

Минув час. В 1929 році, ко­ли Горький повернувся з Іта­лії, я зустрівся з ним на прис­тані Білого моря — Кемі. Письменник їхав на острів Со­ловки, щоб ознайомитися там з методами по перевихованню кримінальних ув'язнених.

Застав я Олексія Максимо­вича у маленькому готелі. Він посадив мене на дивані, а сам сів навпроти на стільці і, див­лячись прямо в душу своїми голубими очима, почав розпи­тувати про Мануйлівку. При цьому називав прізвища і іме­на багатьох своїх друзів дале­кого часу - Петра Деріда, головного танцюриста Івана Назаренка, суфлера театру, мого батька Всеволода Попова, ді­да, тітку Устину і її чоловіка Хоменка та інших. Він сказав, що Мануйлівку і її людей він пам'ятатиме завжди і поста­рається ще раз приїхати туди, де провів два щасливих роки. Але, на жаль, він так і не зміг здійснити це бажання...

Перебування Горького у Мануйлівці залишило глибокий слід у житті села. Розпочаті ним культурні і революційні справи росли і розвивались, і з величезною силою виявились у 1905 році і під час Жовтне­вої революції. Мануйлівські се­ляни активно виступали проти поміщиків, а в Жовтневу ре­волюцію село одним з перших піднялось на боротьбу за вла­ду Рад. Багато жителів актив­но воювало в партизанських загонах і в Червоній Армії проти гетьманців, німецьких окупантів, петлюрівців, білополяків і врангелівців. Задовго до колективізації тут була створена комуна, що потім пе­ретворилася в артіль.

Смерть Горького для Мануйлівців була. тяжкою втратою. Щоб увічнити його пам'ять, місцевий колгосп і середню школу назвали іменем Горько­го. В 1938 році в Мануйлівці організований музей, у якому відкрита велика виставка про життя і творчість письменни­ка. Традиційні горьківські дні в Мануйлівці широко відзнача­ють. Це - найкращий народ­ний пам'ятник  Горькому, найкраще вираження полум'яної любові народу до великого Бу­ревісника пролетарської рево­люції.

 

с Мануйлівка.

Ф. ПОПОВ, професор

Газета «Зоря Полтавщини» №65, від17.03.1968 року

 



Джерело: http://Газета «Зоря Полтавщини» №65, від17.03.1968 року
Категорія: СТАТТІ ПРО СЕЛО | Додав: Profesor (31.03.2012) | Автор: Попов Федір Всеволодович
Переглядів: 311 | Теги: історія, Мануйлівка, Газета, Горький, Піски, Село | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: