До Жовтневої революції я батракував у місцевого дя­ка Базилевича. Життя було собаче. І тому не раз хотів найнятись до іншого, хто б платив більше грошей. А де таких знайдеш, коли кожен хотів якомога менше запла­тити робочій людині за її працю. Інколи ж зовсім плат­ні не давали. За цілий рік заборгувався мені Базилевич. Хтозна, чим би все кінчилось, коли б не Великий Жовтень. Як тільки в Пісках встановилась Радян­ська влада, я звернувся за, допомогою до активіста Кос­тянтина Корецького. І лише після його втручання дяк ви­платив мені всю суму. На повні груди дихнули ми після Великого Жовтня. Здійснилась заповітна  мрія селян - вони одержали зем­лю, яка до цього належала багатіям Бобру, Цвіткову, Капністу, Пусакову. Та ско­ро знову нависла загроза - підняли голову ворожі недо­битки. У 1918 році в нашо­му селі появились петлюрівці. Вони почали розправля­тись з активістами.  Проте і бандити жили під постійним страхом, бо на них часто нападала партизанська бойо­ва група, до складу якої входили Терентій Гирман, Демид Таратута, Костянтин Корецький, Дмитро Руденко, Антон Калницький, Семен Паськевич, Федір Сидоренко та інші. Ми мали зв'язки з партизанами села Мануйлівки.

До цих пір я пам'ятаю та­кий факт. В один з днів   в села Кармазинівку, Манжелію і Мануйлівку прибула велика група бандитів. Їхній штаб розмістився у володінні поміщика Остроградського в Манжелії (тепер вона вхо­дить до Глобинського райо­ну). Карателям допомагали місцеві куркулі Петренко, Гаврилець, Троцький, Шере­мет та інші. Вступити в бо­ротьбу відкрито ми не мог­ли, бо в нас було мало сил. Тому ми часто робили наско­ки на окремі групи бандитів і знищили не менше 50 чоло­вік.

Діями партизан керував Семен Геращенко.

Боролись ми тоді не на життя, а на смерть. Через зраду провокатора загинули наші товариші Костянтин Корецький та Федір Сидоренко. Бандити їх довго мучили, а потім розстріляли. До рук бандитів потрапили також Андрій Корецький, Ти­хін Григоренко і Демид Таратута. Їх відправили в Кременчук для дальшого ве­дення слідства. Довго вони просиділи в тюрмі. А взим­ку 1918 року їх звільнила Червона Армія.

Партизани села Пісок ве­ли активні бойові дії в пе­ріод денікінщини. Вже буду­чи в складі загону Федора Попова, вони нападали на ворога, знищували його. То­ді ж смертю хоробрих заги­нув Семен Паськевич, який багато зробив для радянсь­кої влади. Влітку 1919 року в одному з боїв він потрапив до рук ворога. Бандити за­катували його, а труп кинули в річку Псьол.

Смертю героя загинув партизан Кіндрат Самойленко в бою на церковній горі в Манжелії влітку 1920 року. За народне щастя віддали своє життя Максим Зіненко, Федір Омеляненко та інші жителі села.

Після закінчення громадянської війни багато нашій партизан повернулись до мирної праці. Я брав участі в організації комітету незаможних селян, деякий період очолював його. Був головою створеного в Пісках колгоспу «Червоний партизан». 

С. ЛИТВИНЕНКО, житель с. Піски. Газета «Перемога», 20.08.1966 року