На березі стрімкої річки Псьол серед чарівної природи і вікових дубів  у яблуневому саду потонув невеличкий, але чепурний біленький будинок. В ньому живе і працює один із визначних героїв Жовтневої революції і громадянської війни, наш земляк Федір Всеволодович Попов.  Приємно слухати, коли люди буремних років розповідають про цю чудову людину, життя якої становить революційний подвиг.   Народився Федір Всеволодович Попов в с. Мануйлівці Козельщанського району на Полтавщині, в родині незаможного селянина.  Сім’я була велика і хлопцеві дуже рано довелося іти на заробітки.

  Чотирнадцятирічний Федір Попов їде на Донбас працювати на будівництві Північно-Донецької залізниці, а потім на соляній шахті. Тут він вперше знайомиться з марксистськими гуртками, бере участь у революційній роботі. Одночасно екстерном складає іспити за реальне училище і на залізничних курсах  набуває фаху зв’язківця.

 Перебуваючи в армії з 1915 року у телеграфній роті 12-го армійського корпусу, Попов Ф.В. поширює Ленінські ідеї серед солдатів, а в 1917 році на двадцятому році життя вступає до лав більшовицької партії. Разом з товаришами створює в частинах корпусу підпільні групи. Під час Лютневої революції Попова обирають головою корпусної  більшовицької організації.

 Одразу ж після Жовтневої революції цей корпус став основною силою по боротьбі з контрреволюцією Камянець - Подільській губернії.

 12-тий  армійський корпус не тільки проводив  боротьбу з контрреволюційними силами в тилу, але стійко держав фронт, аж до підписання Брест – Литовського миру.

  Після мирного договору, скориставшись тяжким становищем країни Рад, оточеної кільцем фронтів, німецькі війська наче чорна хмара почали посуватися на Україну. Цілий місяць з боями в Росію пробивався і 12-й кінний корпус.

 В рідних селах на Полтавщині Голова Військово – революційного Комітету цього корпусу наш земляк Ф.В. Попов через місцевий революційний актив залишав зброю: клинки, кулемети, патрони для озброєння червоних партизанів.

 Настала чорна ера правління Гетьмана.

 По містах і селах України гуляє шомпол і нагай, по шляхах і майданах поставлені шибениці, на яких страчують синів і дочок трудового народу.

 Передавши на початку травня 1918 року свої частини в районі Белгорода Радянському командуванню Попов Ф.В., за дорученням партії  повертався на Україну для підпільної роботи по організації партизанського загону.

 І знову він в рідних містах на Полтавщині.

 В ряді сіл: Піски, Омельник, Василівка, Мануйлівка, Манжелія він формує перші бойові партизанські групи, які склали ядро Кременчуцького партизанського загону.

 При допомозі Кременчуцького підпільного комітету більшовиків загін Попова перетворився у велике кавалерійське з’єднання, яке громило білогвардійців  в зоні Кременчук – Миргород – Золотнишино – Чернігів.

 В одній з операцій він був тяжко поранений.

 На початку вересня 1919 року коли центр другого походу Антанти проти молодої республіки перемістився на Орловсько – Курський напрямок і створилася безпосередня загроза Москві, загін Попова по зову великого Леніна був пере направлений під Орел, де наступали денікінці і перейменований в Червону – козачу кавалерійську бригаду.

 Кавалерійська бригада кістяком якої були партизани Полтавщини, прийняла на себе важкі удари білої гвардії, розгромила її і першою увійшла у звільнений Орел. За ці бої Ф.В. Попова нагородили іменною бойовою зброєю: «Стійкому захиснику Пролетарської революції від РВК республіки»

 Одужавши після другого тяжкого поранення, Федір Всеволодович на чолі всієї бригади бере участь у боях проти Врангеля, громить махновців та петлюрівців на Полтавщині, працює губвиконкомом.

 За станом здоров’я 1927 році Попов залишає армію. З цього часу він веде відповідальну роботу в органах народного господарства, закінчує інститут Червоної професури, займається науковою та літературною роботою.

 На протязі ряду років Попов Ф.В. працює в інституті світової літератури ім.. О.М. Горького. Його перу належать цікаві дослідження в галузі економіки, архітектури та російської літератури.

 З 1957 року Федір Всеволодович на пенсії. Він цілком присвятив себе літературній роботі. В своїх мемуарних книжках «Оповідання про незабутнє», «Розгром денікінців під Орлом», «Герої Сиваша і Перекопу» та інших він веде хвилюючі розповіді про своїх бойових друзів, про тих хто в буремні роки з оружієм в руках відстоювали завоювання революції.

 Змінилися тепер села, де колись під Червоним прапором Жовтневої революції боролися партизанські загони Ф.В. Попова. На ланах колгоспів працює могутня техніка. Трудівники колгоспів виробляють і продають державі сотні тисяч пудів зерна, молока, мяса та інших продуктів тваринництва. Села електрифіковані і радіофіковані, а скільки телевізійних антен на добротних будинках колгоспників. В кожному селі добротні будинки культури, бібліотеки, лікарні.

 Стали традицією зустрічі учасників Громадянської та Великої Вітчизняної війни, ветеранів праці із молоддю. Часто виступають перед колгоспниками молоддю і учнями активний учасник громадянської війни, колишній організатор і керівник Кременчуцького партизанського загону Ф.В. Попов.

 Ось і недавно суботнього вечора будинок культури  колгоспу «Червоний партизан» в с. Піски був переповнений. Сюди прибули члени бюро Козельщанського райкому КП України, члени райвиконкому, колгоспники, гості сусідніх сіл, щоб розділити радість свого земляка. А радіти було чому Радянський Уряд високо оцінив заслуги Ф.В. Попова, нагородивши його в честь 50-річчя Радянської влади найвищою урядовою нагородою Орденом Леніна.

 Почесний громадянин міста – таке звання присвоїли в Камянець – Подольську, відкіля свідомий солдат Світової війни тов.. Попов, вступив в Ленінську партію, повів кінний корпус солдатів на штурм капіталізму.

с. Піски 25.06.1968 року

Завідуючий сільською бібліотекою,

                                                                                     Омельяненко А.Ф.                сількор